ФОРТИФІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА

 
 

ФОРТИФІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА

фортификационные сооружения фортифікаційна споруда



Герасименко О.А.

викладач Рівненського державного гуманітарного університету

ФОРТИФІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ МІСТ ВОЛИНІ ХV-ХVІІІ ст.

У статті розглядаються види, характеристики, роль і значення фортифікацій середньовічних міст і містечок Волині як структурного елементу міської культури та специфічного, історичного, соціокультурного феномену.

Ключові слова: Волинь, фортифікаційна культура, місто, укріплення, городище, замок, фортеця, бастіон, донжон, палац, архітектура, Вишневець, Дубно, Збараж, Клевань, Кременець, Луцьк, Олика, Остріг, Полонне.

В статье рассматриваются виды, характеристики, роль и значения фортификаций средневековых городов и городков Волыни как структурного элемента городской культуры и специфического, исторического, социокультурного феномена.

Ключевые слова: Волынь, фортификационная культура, город, укрепление, городище, замок, крепость, бастион, донжон, дворец, архитектура, Вишневец, Дубно, Збараж, Клевань, Кременець, Луцк, Олыка, Острог, Полонное.

Kinds, descriptions, role and values offortifications of medieval cities and gorodkis of Volhynia are examined in the article, as a structural element of city culture and specific, historical, sociocultural phenomenon.

Key words: Volhynia, fortification culture, city, strengthening, site of ancient settle­ment, became drenched, fortress, bastion, donzhon, palace, architecture, Vishnevec, Dubno, Zbarazh, Klevan ’, Kremenec ’, Lutsk, Olyka, Ostrog, Polonne.

Актуальність висвітлення фортифікаційних споруд міст Волині XVI-XVIII ст. зумовлена необхідністю розширити та доповнити попередні дослідження щодо загальних тенденцій їх формування на основі зовнішніх і внутрішніх історико-культурних процесів.

Метою дослідження є виявлення географічних, історичних, політичних, економічних, мистецьких та культурних чинників фортифікаційної культури міст Волині XVI—XVIII ст. і розкриття її впливу на середньовічну культуру Волині.

Дослідження здійснено на основі комплексного аналізу історичних джерел за допомогою порівняльно-історичного, системно-структурного та історико-типологічного методів.

Основою для формування теоретичних засад у роботі послужили праці науковців: В. С. Александровича, О. В. Байцар-Артеменко [1], О. П. Берлача [2], О. М. Годованюка, А. Є. Зайця [3], М. M. Кучинко, О. Л. Михайлишиної [4], В. В. Петровича, І. В. Потапчука, П. А. Раппопорта [6], П. М. Саса [9], Н. М. Яковенко,В. В. Яковлева [11] та ін.

Фортифікаційні споруди відігравали значну роль в історії й матеріальній культурі різних народів. Вони були значним чинником військового життя, внутрішньодержавних

 

і міждержавних відносин. Військово-інженерні споруди уособлювали у собі науково- технічні досягнення свого часу, були показником рівня розвитку економіки й військової думки, а також потенціалу народу, що їх залишили [10; 4].

Військові укріплення застосовували для захисту від нападу ворогів ще з давніх- давен. Археологічні дослідження вказують та те, що перші укріплені поселення з’явилися практично одночасно з виникненням війни, а ідея укріпленого житла народилася ще в епоху кам’яного віку (печера, пальові будівлі).

Отже, військове укріплення — це інженерне спорудження, призначене для укриття військ у момент відбиття нападу або для підготовки власного. Можуть бути тимчасовими (або пересувними), постійними щодо короткострокового періоду експлуатації (деревинно- земляні та ін.) та щодо довгострокового періоду експлуатації (довгострокові земляні, кам’яні, цегельні, з/бетонні, комбіновані).

Військові укріплення й принципи їх будівництва прийнято позначати загальним терміном «фортифікація», так само називається наука про військові укріплення.

Форми фортифікації завжди відповідають вимогам часу. Способи будівництва й типи укріплень у різних регіонах розвивалися в тісному зв’язку з розвитком економіки, знань і техніки будівництва, реагуючи на їх еволюції. Також величезний вплив на розвиток фортифікації мав розвиток облогової техніки та методики оволодіння укріпленнями. У результаті фортифікація як галузь техніки й одночасно військового мистецтва відбиває в собі політичний, економічний і військовий стан держави на момент її зведення. Ось чому глибоке вивчення історико-культурних тенденцій у фортифікації дозволяє з високим ступенем точності визначати багато з основних напрямів розвитку суспільства за дуже тривалі періоди часу.

Виходячи з вище поданих фактів, на конструкцію замків помітно вплинуло поширення й удосконалювання вогнепальної зброї, у першу чергу артилерії. На думку В. В. Яковлева, «...еволюція ідей і форм довгострокової фортифікації розбивається на п’ять періодів: 1) давній період і середньовіччя; 2) вогнепальний період з XIV по XVII століття; 3) період XVIII століття; 4) період XIX століття; 5) період XX століття й до наших днів» [11; 12].

Хоча вогнепальна зброя і з ’явилась у Західній Європі у середині XIII століття, та з нею довгий час застосовувались ще балісти, требюшети та ін. осадна зброя, так-як вона ще не могла завдати значної шкоди кам’яним укріпленням того часу. Але починаючи з першої половини XV століття з появою технології відливу чугуна та нових інженерних рішень у конструкції гармат, що збільшили влучність стрільби, калібр та чисельність складу артилерії, починають розвиватись нові види та типи фортифікаційних укріплень [11; 45—46].

Початки оборонного будівництва на Волині простежуються за часів Київської Русі та Галицько-Волинської державі (див. таблицю 1). Уже на першому етапі розвитку фортифікаційних споруд у типологічних і художніх рисах прослідковуються близькість з принципами середньовізантійської архітектури. Не властиві візантійській архітектурі були і круглі кам’яні башти з гвинтовими сходинками. Ці елементи фортифікаційних комплексів відносяться до романської культури, що свідчить про освіченість зодчих з оборонними технологіями Заходу.

Подібні вежі збереглися в Кам’янці-Литовському й у Столп’ї біля Xолма, руїни вежі є в Белавині (також під Xолмом). Розкопками розкриті фундаменти ще однієї вежі

—                у Чарторийську. Вежі ці відрізняються одна від одної як матеріалом, так і формою. У Столп’ї й Белавині вони кам’яні і мають прямокутну, майже квадратну в плані форму; зовнішній розмір вежі в Столп’ї — 5,8х6,3 м, у Белавині — 11,8х12,4 м. Вежі в Кам’янці- Литовському й Чарторийську цегельні, круглі, зовнішній їхній діаметр 13,6 м. Висота веж у Столп’ї—20 м, у Кам’янець-Литовському—29 м. За письмовими джерелами відомо, що такі ж вежі були в Гродно й Бересті, а у Xолмі стояла на високому кам’яному цоколі дерев’яна вежа.

Всі вони є аналогією західноєвропейських донжон; та й з’явилися вони на Волині, безсумнівно, під впливом військового зодчества західних сусідів Волині - Польщі й Угорщини, де башти-донжони набули поширення в той же самий час. Тому продиктовані новими тактичними вимогами, що склалися на Волині, будівництво волинських кам’яних веж здійснювалося в специфічно західних формах.

Зміни тактики облоги й оборони фортець позначилися на Волині не тільки в будівництві окремих башт-донжонів. З’явилася також нова тенденція зміцнення всіма можливими способами тієї сторони стін, проти яких нападники могли поставити камнемети.

Втім, нова організація оборони не склалася ще в закінчену систему до середини XIV ст., коли Галицько-Волинська земля втратила свою політичну самостійність, але багато елементів галицько-волинського військового зодчества надалі одержали розвиток уже в будівництві Польщі й Литви [6].

У культурі руських князівств було багато загальних рис, що відрізняли її від візантійської і від культури західного католицького світу. Разом з тим руська культура розвивалася не в ізоляції, а в гарному творчому спілкуванні з культурами інших країн. Русь XII століття була ніби співавтором у створенні різноманіття форм романського стилю Європи й Кавказу [7; 9].

Поряд з постійною загрозою спустошливих нападів з боку татар інтенсивний рух, спрямований на заснування нових міст, робить міські укріплення важливим напрямом розвитку оборонного будівництва у XV—XVI ст. (див. таблицю 1). Цей період в історії архітектури і будівництва виступає насамперед як продовження традицій попередньої епохи. Ця його роль особливо виразно накреслюється в українському церковному будівництві, хоч і досить маловідомому за конкретними збереженими пам’ятками, містобудуванні. Аналогічний характер щодо готичного стилю має будівництво західного зразка як світське, так і церковне. Для готичного стилю це був заключний етап розвитку й час появи перших — ще поодиноких - майстрів і споруд італійського ренесансного зразка, за якими, однак, було майбутнє. В оборонній архітектурі це період появи мережі замків й лінії фортець на загородженому з боку татар Поділлі та степовому кордоні, які не лише виконували оборонні функції, але водночас були центрами державної адміністрації.

Як правило, волинські міста формувались навколо або поряд з давніми фортецями, оснащеними системою укріплень, або оборонними замками, найбільші серед яких розташовувались у Вишнівці, Володимир-Волинському, Дубно, Заславі, Збаражі, Костянтинові, Корці, Кремінці, Луцьку, Олиці, Острозі, Полонному та ін. Їхнє місце розташування забезпечувало якнайкращу обороноздатність, а планувальна схема укріплень та їх конструктивні особливості сприяли неприступності для нападників. Ландшафтні особливості навколишнього середовища (підвищення рельєфу, наявність водойм, лісів) стали вирішальними чинниками при виборі ділянки для будівництва замку чи фортеці; оборонна функція відігравала провідну роль [4; 225].

Фортеця - укріплена фортифікаційна споруда з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначеними для тривалої кругової оборони. Зазвичай, це обнесена фортечним муром територія, у якій перебуває постійний гарнізон, з великим запасом продовольства та озброєння, для перебування у довготривалій облозі. Споруди фортеці складалися з мурованого замку, веж, сполучених фортечною стіною з бійницями. Також у фортецях будували церкви, а для гарнізону фортеці будувалися казарми. Фортеці були добре захищені системою земляних укріплень, але на Волині їх існування обмежувалось у невеликій кількості та в основному у великих містах. Найбільш уживаною захисною спорудою був замок (польск. zamek, калька з нім. Schloss

-    «замок» і «замПк») — будівля (або комплекс будівель), що сполучає в собі житлові й оборонно-фортифікаційні завдання.

Спорудження нових і реконструкція старих замків у містах і містечках Волині, що перебували під владою Великого князівства Литовського, а пізніше Речі Посполитої, обумовлювалося об’єктивними чинниками розвитку середньовічного суспільства, а також оборонними й політичними причинами. У великокнязівських містах добре укріплені замки- фортеці служили опорними пунктами влади князів та місцевої знаті над великими територіями українських земель. Замки у містах відігравали важливу роль у стримуванні агресії турецько-татарських феодалів. Повсюдне поширення замків у приватновласницьких і церковних містах та містечках свідчили не тільки про небезпеку вторгнень кримських татар, але й про прагнення можновладців убезпечити себе від збройних повстань народних мас. Під захистом кріпосних стін представники панівного класу відсиджувалися також під час частих чвар [9; 43].

Замки були щонайменше у 102 волинських містах (не рахуючи Луцька, Володимира і Кременця): Андрієві, Базалії, Берездові, Буремелі, Берестечку, Білогородці, Варковичах, Вербі, Верхові, Вижві, Вишеньках, Вишгородку, Вишнівці, Волочиську, Глухах, Голятині, Горохові, Гощі, Грицеві, Гулевичах, Добрятині, Дорогобужі, Дорогостаї, Дрибові, Жорнові, Закриничому, Заславі, Збаражі, Звягелі, Камені, Киселині, Клевані, Ковелі, Коблині, Козині, Козлині, Колках, Колодному, Корці, Кошері, Красному Корці, Красноставі, Красилові, Краснополі, Крупі, Крупці, Куневі, Лабуні, Ланівцях, Литовижі, Локачах, Любарі, Любчому, Ляхівцях, Маначині, Маренині, Межирічі (Острозькому), Межирічі (Корецькому), Мельниці, Миляновичах, Милятині, Мильську, Муравиці, Несухоїжах, Ожигівцях, Олиці, Орлейому, Острозі, Острожці,

Острополі, Перемилі, Полонному, Порицьку, Сатиєві, Свинюхах, Славуті, Соколі, Старокостянтинові, Степані, Судилкові, Сульжині, Суражі, Рохманові, Рівному, Рожищі, Тайкурах, Теслугові, Торговиці, Торчині, Турійську, Тучині, Фалимичах, Хорлупі, Чєрнехові, Четвертні, Чарторийську, Чорториї, Шепетівці, Шпанові, Шумбарі, Шумську, Янушполі.

Міста з замками у відсотковому відношенні до загальної їх чисельності становили 51 відсоток, хоч насправді частка їх була, напевно, дещо більшою. Значення замків

 

Рис. 1. Замок в Клевані станом на кінець XVI ст. Синтетична графічна реконструкція О. В. Байцар-Артеменко [1; 113]

для нормального розвитку міст розкриває така статистика: із 72 міст, локація яких виявилась нереалізованою чи невдалою, 51 не мало замків (70 відсотків) [3; 129-134].

Як правило, при виборі місця для зведення замка, трасуванні зміцнень і забудові вулиць враховувалися такі його особливості, як миси, високі пагорби, природні яри, ріки та їх припливи. Замки звичайно розташовувалися трохи особняком від поселень і займали стратегічно найбільш важливу висоту (планування Луцька, Кремінця, Олики, Дубна та ін.).

Оскільки штурм, як правило, завжди підтримувався камнеметними машинами, зміцнення стали розташовувати так, щоб не було ніякої можливості встановити ці машини перед міськими стінами. Так, наприклад, ще у першій половині XIII ст. міста Данилів і Кременець були побудовані на досить високих окремих горах із крутими схилами. Камнемети не могли бити на велику висоту. Монголи, які взяли штурмом всі найбільші міста Київщини й Волині, ці дві фортеці навіть не намагалися штурмувати, оскільки, відповідно до зауваження літописця, Батий розумів, що він однаково не зможе їх взяти: «Видив же Кремянець и град Данилов, яко невозможно прияти ему, отъиде от них».

Гори на Волині були, однак, далеко не всюди, і в більш північних районах будували укріплення, невеликі круглі майданчики серед важкодоступного болота. Очевидно, система організації їхньої оборони була підлегла тому ж завданню - не допустити застосування камнеметів [6]. Це пояснює факт спорудження поселень і фортифікаційних споруджень петлі ріки, серед заболоченої місцевості (планування Дубно, Ковеля,

 

Константинова, Луцька, Острога та ін.) [9; 35-36].

Також важливим чинником для становлення міст було розташування їх на відомих торгівельних шляхах. Разом з наданням містам магдебурзького права міста швидко включались в загальноприйняту на той час економічну систему, що сприяло швидкому їх розквіту.

Головними вузлами оборони в замках були вежі. Вони будувалися з бійницями в кілька ярусів, що дозволяло збільшувати сектор обстрілу. Усередині веж споруджувалися помости, на які вели один-два підйоми. Крім того, із землі на вежу іноді влаштовувалися додаткові сходи - «усходная стовпа». Весь замок оточував глибокий рів, який, якщо дозволяли природні умови, наповнювався водою. Єдиним шляхом у замок були в’їзні ворота зі звідним мостом. Звичайно у воротах улаштовувалися хвіртки [9; 44-45].

!ноді для потреб оборони пристосовувалися кам’яні церкви. Наприклад, так трапилося із зводами Богоявленської церкви, яка була збудована в 1521 р. і була включена в систему оборонних споруд Острозького замка. Її північна стіна стала складовою частиною фортифікаційної стіни.

Важливим вузлом в обороні Нижнього замка в Луцьку виступав кам’яний костел, споруджений в 1545 р. Він також займав частину фортечної стіни, над якою піднімалися чотири його потужні вежі. За оцінкою сучасників, у випадку облоги костел відігравав важливу роль в обороні замка [9; 52-53]. Замкова церква Староконстянтинова також водночас була фортифікаційним укріпленням, мала товсті стіни, вузькі стрілчатої форми вікна, в глибоких нішах.

У містах і містечках українських земель замки не були єдиними фортифікаційними спорудами. Як правило, міське поселення мало додаткові зміцнення. Його оточували глибокий рів і земляний вал, по гребені якого влаштовувався так званий паркан, що був дерев’яною загорожею спеціальної конструкції, іноді використовувалась й в оборонних стінах замків замість городен. Він складався з вертикально вкопаних у земляний вал колод, які міцним хмизом, подовжньо зв’язувалися жердинами. Для того, щоб паркан мав більшу міцність і захищеність від вогню, його обмазували товстим шаром глини. Залежно від величини міського поселення в паркані встановлювали одні або декілька воріт. У містечко Дубровицю, наприклад, можна було потрапити тільки через «браму нову, у паркане яка» [9; 53].

!ноді паркан мав більш складну конструкцію. Так, у Володимирі міщани будували паркан на основі конструкцій з дерева, а не плетених. По всьому контурі паркана були зроблені обланки. Місцями паркан змінювали суцільною стіною потужних дерев’яних зрубів, утвореної тильними сторонами міщанських будинків. Володимир у два ряди оперізували вали й глибокі рови, які частково проходили на місці старих зміцнень давньоруського Обхідного міста.

Близькою до паркану оборонною спорудою є острог. Це було огородження, що складалося з вертикально вкопаних у ґрунт (або насипний вал) загострених колів. Горизонтально вони кріпилися за допомогою довгих жердин. Перед насипним валом звичайно викопувався оборонний рів.

У досліджуваний період у деяких містах України, наприклад, Кремінці, зміцнення були комбінованого типу - існували як паркан, так і острог [9; 53-54].

Значну роль в обороні краю разом з укріпленими містами відігравали укріплені монастирі, котрі хоча і були призначені для оберігання монастирських реліквій, не раз брали участь в обороні краю. Саме укріплення монастирів складалося, зазвичай, з обнесенням їх оборонними огорожами, що мали велику схожість з огорожами із стін з зубчастою брустверною стінкою на вершині і з баштами по кутках і сторонах. Стіни і башти монастирських огорож відрізнялись від міських тільки розмірами. Монастирські укріплення на зразок міських включали двори для облоги, які у випадку бойових дій слугували притулком для місцевих мешканців [11; 75]. З найбільш характерних прикладів укріплених монастирів Волині цього періоду можна назвати Зимненський Святогірський біля Володимира-Волинського ХУ-ХІХ ст., Почаївський ХУІ-ХІХ ст., Межирицький Троїцький ХУ-ХУІІ ст. біля Острога, Дерманський ХУ-ХУІІ ст., Корецький Свято- Троїцький ХУІІ-ХУІІІ ст., Св. Миколаївський біля містечка Дубровиця та Св. Преображенський монастирі біля містечка Нобель [8].

Оскільки народні волинські майстри не мали професійної освіти, користувались знаннями, що передавались від старших поколінь, то вони безпосередньо наслідували місцеві волинські традиції у фортифікаційному зодчестві. У ХУІІ - ХУІІІ ст. посилюються зв’язки Волині з Західною Європою за посередництвом Речі Посполитої. У цей період народними майстрами починають застосовуватись стилістичні засоби ренесансу, бароко та рококо. В основному, це стосується переважно декоративного оформлення в першу чергу храмів, рідше - їх планувальних вирішень [2; 89].

Будівельники були поділені на інженерів (іноземці), міських майстрів (місцеве населення), підмайстрів, креслярів. Будівельні роботи виконували жителі міста і міської округи. Робочі приходили з необхідними інструментами і по закінченню відомого строку змінювались іншими. Для більш складніших робіт використовували зарубіжних робітників. Для покриття будівельних витрат виконували місцеві і загальні збори. Таким чином виконували об’ємні роботи обмеженими місцевими засобами і відповідно малими витратами для держави [11; 75].

Заможні українці та шляхтичі запрошували до себе архітекторів з Італії, Франції, Голландії. Наприклад, у князів Острозьких довгий час працював Томазо Кастеллі з Лугано, у Збаразьких і Кожупольських - Дель-Аква і француз Боплан, які працювали і в інших регіонах України [5]. На Волині працювали також зодчі польського походження, які навчались мистецтву архітектори за кордоном і пізніше брали активну участь у зведенні фортифікацій.

В архітектурно-планувальній структурі міст і містечок виділялися два головних фортифікаційних елементи: оборонна цитадель (замок) і укріплене поселення [9; 56]. Залежно від розташування фортеці існувало два типи взаємного просторового розташування: замок-резиденція і власне місто. Перший тип: замок і місто знаходилося в межах одного обводу оборони (Луцьк, Острог, Полонне та ін. (див. рис 2, 3)). За другим типом, застосування якого складає переважну більшість на Волині, - місто локоване на деякій відстані від замку-цитаделі (Дубно, Заслав, Олика, Ляхівці, Корець та ін.).

Просторовий зв’язок здійснювався завдяки виникненню передзамкової експланади (широко відкритий простір перед фортецею) на ринкову площу міста. Крім великих кам’яних фортець, забезпечених баштово-стіновою, більш досконалою і сучасною для своєї епохи, бастіонною системою укріплень, на Волині повстали десятки містечок, укріплених невеликими замками середньої та дрібної шляхти (Берестечко, Білокриниця, Городок, Гриців, Колодно, Конюхи, Краснопіль, Перемиль, Смордва та ін.), навколо яких скупчувались будиночки міщан. У багатьох випадках замок-резиденція якщо і не був архітектурною домінантою (у випадках незначного стратегічного значення й відповідних масштабів) але, обов’язково, просторовим орієнтиром, відносно якого визначався подальший напрям розвитку і структура міської забудови [4; 213]. У багатьох інших містах роль композиційного центру забудови часто належала ринку.

На період ХУІ-ХУІІ ст. - припадає зародження ренесансу, коли стилістика в архітектурі відіграє неабияке значення (Луцьк, Острог, Олика, Корець, Дубно). В Острозі обновлюються середньовічні форми замку з глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва. У цьому була органічна потреба, оскільки Острог в другій половині XVI ст. славиться як центр освіти й книгодрукування, як притулок видатних діячів науки й культури. В Луцькій брамі помітні риси ренесансу. В конструктивні та декоративні форми внесені нові елементи: фігурні аттики, у білокам’яній різьбі яких є мотиви пальмет, волют та розеток, характерні для Відродження (замки в Острозі, Луцьку, Корці, Кременці, Дубно, Костянтинові; монастирі-фортеці в Зимно, Дермані, Межиріччі (дзвіниця)). Розвиток архітектури фортифікаційних споруд Волині даного періоду пов’язаний з будівництвом приватних замків (Костянтинів, Заслав та ін.), а також з творчістю видатних українських і зарубіжних майстрів та архітекторів А. Малковича, М. Полейовського, П. Гіжицького (замок у Луцьку), Яна де Віте та Г. Тарнавського (фортеця в Бердичеві), Мусія Майка (замки в Клевані, Дубно), Якуба Бріано (замок в Острозі), Бенедикта Моллі (замок в Олиці (див. рис. 4)), М. Радзиминського (замок в Кременці), які старалися поєднати в архітектурних комплексах оборонних споруд місцеві традиції з європейськими, властивими тодішній епосі, що призвело до появи нових розпланувальних, композиційних та об’ємно-просторових вирішень [2; 49-50].

 

Рис. 2. Острозький замок з міськими мурами. Панорама Острозького музею. Фото автора.

Якщо розглядати розвиток фортифікації на Волині у вогнепальний період, то він явно відставав від Західної Європи. У той час, як в Італії, Франції й Німеччині був бастіонний фронт, який піддавався усіляким змінам й удосконаленням. На значній території Східної Європи усе ще існували давні огорожі, а застосування бастіонного фронту тарої італійської системи було новинкою, явищем випадковим, привнесеним, а тому й не здатним пустити глибоке коріння [11; 76]. Зважаючи на ці тенденції, ситуація на Волині мала свої особливі риси.

 

Рис. 4 План-схема замку Олики за С. Томровичем

 

Рис. 3. Середньовічний Луцьк за П. О. Троневичем

Таблиця 1

Розвиток фортифікаційної культури міських поселень Волині з часів Київської Русі до кінця ХVПІ ст. (на прикладі міст з бастіонним видом

укріплень)

з/п

Місто

Дерев’яні

мури

Кам’яні мури

Бастіон

Палац

 

Вишневець

Перша згадка 1395 р.

Припускається

наявність

дерев’яного.

городища.

У XV ст. збудовано кам’яні мури Корибутами, які були зруйновані татарами 1449 р. Відновлені у XVI ст.

У 1640 р. розпочато будівництво бастіонного укріплення Яремою Вишневецьким.

Перебудова замку на палац 1705 р. Міхалом- Сервецьким.

 

 

Дубно

Перша згадка 1100 р.

Припускається

наявність

дерев’яного

городища.

У XIV ст. на місці руського городища зводиться дерев’яне укріплення.

На початку XVII ст. будується укріплений замок бастіонного типу. (Спроба побудови трикутного бастіону).

Перебудова на палацовий комплекс в останній третині XVIII ст. Автор Г енрік Ітгар.

 

Збараж

Перша згадка 1211р.

Припускається

наявність

дерев’яного

замку.

У 1393 р. Дмитро Корибут будує на місці дерев’яного кам’яний замок. Зруйнований татарами у 1589 р.

Будівництво замку-палацу бастіонного типу 1612— 1649 рр. за проектом італ. архітектора Віченцо Скамоцці. За припущенням, будівництвом керували гол. Ван Пеен та італ. Андреа Дел’Аква.

У період з XVIII - поч. XIX ст. Потоцькі та бельгійський принц

перетворюють замок на маєток.

 

Клевань

За ствердженнями істориків, існував у XII ст. під назвою Коливань. Припускається наявність дерев’яного городища.

Початок будівництва замку у 1453 р. Миколою Чарторийс- ьким.

Добудова замку у 1561 р. Яном Чарторийським.

3 1817 р. замок перелаштовують під гімназію Костянтином Чарторийським.

 

Олика

Перша згадка 1149 р.

У XV ст. перенесення міських функцій 3 Чемерина до Олики. Як місто, уперше згадується 1539 р.

У 1564 р.

кн. Миколою Чорним розпочато будівництво чотирикутної фортеці 3 бастіонами на кутах (першої такого типу в Україні). Завершилось будівництво і зміцнення фортеці у 1640 р.

На початку XVIII ст, замок перебудовують на палац.

 

Полонне

Перша згадка 996 р. Наявність дитинця та фортифікованого посаду.

В угоді від 1366 р. Казиміра III з Любартом Полонне згадується серед «мурованих» міст. У 1510 р. на місці укріпленого посаду Костянтин Острозький будує нову фортецю.

У 1640 р. Станіслав Любомирський укріплює центр міста бастіонним оборонним валом по п’ятикутному плану за голландською системою і фортечні мури. Авт. перебудови був італ. архітектор Мацей Трапола.

 

 

Отже, у Європі в період XVI ст. з’являються нові форми та види фортифікаційних споруд, кожен з яких мав свої особливості спорудження і застосування у системі оборони, це - бастіомн (фр. bastion від лат. bastilio - «будую укріплення») - п’ятикутна довгочасна (кріпосна) або польова фортифікаційна споруда, що зводилася на кутах кріпосної огорожі, призначалася для вогневого захисту фортечних мурів, ровів і обстрілу місцевості перед укріпленням; равелімн (фр. ravelin) - допоміжна фортифікаційна споруда трикутної форми, розташована перед ровом фортеці між бастіонами; редумт (фр. redoute, сховище, опорний пункт) - фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов’язково) земляні, з валом та ровом, призначені для кругової оборони [10].

Аналізуючи розвиток форифікацій у Волинських містах (див. таблиця 1.), можемо констатувати, що загальні тенденції у розбудові захисних споруд не відставали від Західної Європи. А факт участі зодчих-іноземців у проектуванні та будівництві садиб підсилював ефект суспільної значущості й заможності власника. Архітектори, виховані на італійських і французьких традиціях, будували на теренах Волині, дотримуючись закономірностей формотворення, що використовувались на батьківщині. Однак сліпе «калькування» існуючих, особливо італійських, зразків у багатьох випадках було неприйнятне на українських землях з огляду на кардинальну різницю у кліматичних умовах. Правила закладання нових будівель з поправкою на регіональні особливості знайшли своє відображення у праці «Коротка наука будівництва замків, палаців і дворів просто неба за польським звичаєм» (авторство приписується Л. Опалінському), що вийшла у світ ще у 1659 р. [15; 214]. Хоча застосування нових технологій не було настільки масовим, це можна обґрунтувати тим, що не усі магнати та міста були спроможні побудувати нові фортифікації, не було великої необхідності у перебудові старих мурів на нові, а після багатьох народно-визвольних повстань і підривом економічної і військової міцності більшості міст Волині у сер. XVII ст. їх будівництво майже припиняється.

З припиненням набігів (напади татар на Волинь припинились у 1699 р.) оборонно- військова функція міських укріплень поступово починає відмирати. Якщо і відбувається закладення нових замків, то тільки на знак утвердження влади того чи іншого аристократа (наприклад, замок у Ляхівцях, зведений на місці стародавнього замчища у 1745 р.) [4; 212].

 

Рис. 5. План-схема замку в Дубно за матеріалами дубинського музею

типів споруд «світських комплексів» в архітектуру увійшло дворядне планування приміщень в основній частині, і парадне вирішення центрального входу. Саме цивільні споруди, які були збудовані, або набули нового призначення (школи, бібліотеки, трапезні, готелі та ін.) дозволили сформувати повністю нові ансамблі: пілястри, багатопрофільні карнизи, складної форми картуші, фронтони, орнаментальні барвисті живописні композиції (Межирічч, Зимно, Острог, Дермань, Бердичів). В кінці 1750-х років в архітектурі споруд фортифікаційних комплексів прослідковується згасання стилю, що проявляється у поступовій відмові від застосування залому, перехід до суто декоративних, а не світлових куполів (Межирічч, Бердичів) [2; 51-52].

При відновленні напівзруйнованих і залишених споруд часто могли застосовувати іншу архітектурну стилістику або видозмінити її, наприклад, в результаті ґрунтовної перебудови, замок міста Рівне втратив кріпосні стіни зі стрільницями й земляними бастіонами, перетворившись у розкішний палац у стилі пізнього бароко, з характерним мансардним дахом, гербами Любомирських на стінах, скульптурами лицарів у входу тощо.

Отже, фортифікаційна культура Волині періоду ХУІ-ХУІІІ ст. характеризується поступовим переходом від давньоруських оборонних систем у ХУ - поч. ХУІ ст. до їх бурхливого розвитку у кін. ХУІ-ХУІІ ст. у руслі тенденцій тогочасної фортифікаційної науки зі збереженням і продовженням традицій попередніх періодів. У ХУІІІ ст. волинське фортифіковане місто було сплавом містобудівельних культур різних націй, втрачає свою мілітарну функцію зі зміною суспільно-політичних умов. Частина споруд регенерується у палацові комплекси, резиденції та ін., певний відсоток перетворюється на руїни, де про існування фортифікацій нагадують лише залишки земляних валів і фрагменти потужних мурів.

Фортифікаційні споруди середньовічних міст Волині відіграли велику роль у захисті населення від нищівних нападів татар, постійних міжусобних війн і визвольних повстань, у розвитку міст як економічних, культурних, так і політичних об’єктів української історії та культури.

Фортифікаційна культура середньовічного міста Волині була заснована на традиційних засадах з використанням прогресивних тенденцій оборонного мистецтва західноєвропейської культури.

 

Рис. 6. Збаразький замок ХУП ст.

1. Байцар-Артеменко О. В. Спроба встановлення періодів розвитку замкового комплексу у містечку Клевань / О. В. Байцар-Артеменко //Архітектурна спадщина Волині. Зб. наук. праць. - Рівне: ППДМ. - 2008. - С. 109-115. 2. Берлач О. П. Принципи історико- архітектурного формування фортифікаційних комплексів Волині: Дис... канд. наук: 18.00.01 / Берлач Олександр Павлович. - Львів, 2008. - 201 с. 3. Заяць А. Є. Урбанізаційні процеси на Волині в ХУІ - першій половині ХУІІ ст./ А. Є. Заяць. - Львів: „Добра справа”, 2003. - 205 с. 4. Михайлишин О. Л. Палацово-паркові ансамблі Волині ІІ- половиниХУШ-ХІХст. (еволюція, композиція, стилістика) / О. Л. Михайлишин // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наук. зап. Рівн. держ. гуманітар. ун-ту. Вип. 4. - Рівне : ПФ «Діва», 1999. - С. 203-298. 5. Прибєга Л. Кам’яне зодчество України: Охорона і реставрація / Л. Прибега. - К., 1993. - С. 42-57. 6. Раппопорт П. А. Древние русские крепости / П. А. Раппопорт. — М. : Наука, 1965. 7. Рибаков Б. Живопис домонгольской Русі /Б. Рибаков. - М., 1974. - С. 9. 8. Рожко В.Є. Православні монастирі глибокого Полісся (XV - XVII ст.) - важливі духовні осередки краю / В. Є. Рожко // Звягель древній і вічно молодий: Тези Всеукр. наук.-краєзн. конф. з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200-річчя найменування м. Звягеля Новоградом-Волинським.

-    Новоград-Волинський, 1995. - С. 91-93. 9. Сас П. М. Феодальні міста України в кінці ХV

-     60-х роках Х/V ст. / П. М. Сас. - К. : Наук. думка, 1989. - 362 с. 10. Фортификационный словарь / [авт.-уклад. А. М. Губайдулин]. - Казань : Институт истории АН РТ, 2003. - 104 с. 11. Яковлев В. В. История крепостей / В. В. .Яковлев. — М. : ООО «Фирма «Издательство ACT»; СПб. : ООО «Издательство Полигон», 2000. — 400 с.



Обновлен 17 апр 2016. Создан 05 дек 2013



 
«Автошкола Константа ГС» на Яндекс.Картах
Пользовательского поиска
AVTOINDEX.COM Автомагазин Автогарант
Просмотреть Автошкола Константа-ГС на карте большего размера

автоматический обменный пункт производит обмен Webmoney и E-Gold


Пожалуйста выберите электронные деньги для обмена:

Отдаете:
Получаете:

www.superchange.ru

Всеукраїнський сайт безкоштовної реклами белый каталог сайтов Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев
ERA.COM.UA
интернет портал
Размещено на Start.Crimea.UA Украинский портАл МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов AVTOINDEX.COM Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев - Каталог компаний, фирм и веб-сайтов Украины, Киев. Добавить сайт в каталог Автошколы, Автомобили, Киев. Каталог сайтов femina.com.ua Украинский портАл Автошкола Спойлер Сайты недвижимости. Каталог недвижимости Бест Риэлти. Добавить сайт, ссылку, ресурс, URL. Обмен ссылками Аренда квартиры в Киеве Агентство недвижимости в Киеве Kiev apartments for rent Снять квартиру в Киеве. Сдам квартиру в Киеве. Долгосрочная аренда квартир Киев. Договор аренды, типовой образец. Квартиры в Киеве посуточно Гостиницы Киева белый каталог сайтов - рейтинг Каталог лучших сайтов, добавить свой сайт. только интересные сайты! > Украинский каталог сайтов Каталог сайтов OpenLinks.RU Украина онлайнСамый большой каталог сайтовАвтошкола Спойлер в Киеве ДДО Украины Каталог сайтов на http://www.globalmarket.com.ua/
Каталог сайтов GOOGLEРабота и бизнес в Интернете с компанией ФИНАНСОВАЯ ЛИНИЯAutoMotoTruck - легковые авто, грузовые, специальные средства передвижения, а также авиа, водная и железнодорожная техника AVTOINDEX.COMКаталог компаний и предприятий УкраиныКаталог компаний Украины КОНСТАНТА-ГС, АВТОШКОЛА, ООО