ФОРТИФІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА

 
 

ФОРТИФІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА

фортификационные сооружения фортифікаційна споруда



Герасименко О.А.

викладач Рівненського державного гуманітарного університету

ФОРТИФІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНИХ МІСТ ВОЛИНІ ХV-ХVІІІ ст.

У статті розглядаються види, характеристики, роль і значення фортифікацій середньовічних міст і містечок Волині як структурного елементу міської культури та специфічного, історичного, соціокультурного феномену.

Ключові слова: Волинь, фортифікаційна культура, місто, укріплення, городище, замок, фортеця, бастіон, донжон, палац, архітектура, Вишневець, Дубно, Збараж, Клевань, Кременець, Луцьк, Олика, Остріг, Полонне.

В статье рассматриваются виды, характеристики, роль и значения фортификаций средневековых городов и городков Волыни как структурного элемента городской культуры и специфического, исторического, социокультурного феномена.

Ключевые слова: Волынь, фортификационная культура, город, укрепление, городище, замок, крепость, бастион, донжон, дворец, архитектура, Вишневец, Дубно, Збараж, Клевань, Кременець, Луцк, Олыка, Острог, Полонное.

Kinds, descriptions, role and values offortifications of medieval cities and gorodkis of Volhynia are examined in the article, as a structural element of city culture and specific, historical, sociocultural phenomenon.

Key words: Volhynia, fortification culture, city, strengthening, site of ancient settle­ment, became drenched, fortress, bastion, donzhon, palace, architecture, Vishnevec, Dubno, Zbarazh, Klevan ’, Kremenec ’, Lutsk, Olyka, Ostrog, Polonne.

Актуальність висвітлення фортифікаційних споруд міст Волині XVI-XVIII ст. зумовлена необхідністю розширити та доповнити попередні дослідження щодо загальних тенденцій їх формування на основі зовнішніх і внутрішніх історико-культурних процесів.

Метою дослідження є виявлення географічних, історичних, політичних, економічних, мистецьких та культурних чинників фортифікаційної культури міст Волині XVI—XVIII ст. і розкриття її впливу на середньовічну культуру Волині.

Дослідження здійснено на основі комплексного аналізу історичних джерел за допомогою порівняльно-історичного, системно-структурного та історико-типологічного методів.

Основою для формування теоретичних засад у роботі послужили праці науковців: В. С. Александровича, О. В. Байцар-Артеменко [1], О. П. Берлача [2], О. М. Годованюка, А. Є. Зайця [3], М. M. Кучинко, О. Л. Михайлишиної [4], В. В. Петровича, І. В. Потапчука, П. А. Раппопорта [6], П. М. Саса [9], Н. М. Яковенко,В. В. Яковлева [11] та ін.

Фортифікаційні споруди відігравали значну роль в історії й матеріальній культурі різних народів. Вони були значним чинником військового життя, внутрішньодержавних

 

і міждержавних відносин. Військово-інженерні споруди уособлювали у собі науково- технічні досягнення свого часу, були показником рівня розвитку економіки й військової думки, а також потенціалу народу, що їх залишили [10; 4].

Військові укріплення застосовували для захисту від нападу ворогів ще з давніх- давен. Археологічні дослідження вказують та те, що перші укріплені поселення з’явилися практично одночасно з виникненням війни, а ідея укріпленого житла народилася ще в епоху кам’яного віку (печера, пальові будівлі).

Отже, військове укріплення — це інженерне спорудження, призначене для укриття військ у момент відбиття нападу або для підготовки власного. Можуть бути тимчасовими (або пересувними), постійними щодо короткострокового періоду експлуатації (деревинно- земляні та ін.) та щодо довгострокового періоду експлуатації (довгострокові земляні, кам’яні, цегельні, з/бетонні, комбіновані).

Військові укріплення й принципи їх будівництва прийнято позначати загальним терміном «фортифікація», так само називається наука про військові укріплення.

Форми фортифікації завжди відповідають вимогам часу. Способи будівництва й типи укріплень у різних регіонах розвивалися в тісному зв’язку з розвитком економіки, знань і техніки будівництва, реагуючи на їх еволюції. Також величезний вплив на розвиток фортифікації мав розвиток облогової техніки та методики оволодіння укріпленнями. У результаті фортифікація як галузь техніки й одночасно військового мистецтва відбиває в собі політичний, економічний і військовий стан держави на момент її зведення. Ось чому глибоке вивчення історико-культурних тенденцій у фортифікації дозволяє з високим ступенем точності визначати багато з основних напрямів розвитку суспільства за дуже тривалі періоди часу.

Виходячи з вище поданих фактів, на конструкцію замків помітно вплинуло поширення й удосконалювання вогнепальної зброї, у першу чергу артилерії. На думку В. В. Яковлева, «...еволюція ідей і форм довгострокової фортифікації розбивається на п’ять періодів: 1) давній період і середньовіччя; 2) вогнепальний період з XIV по XVII століття; 3) період XVIII століття; 4) період XIX століття; 5) період XX століття й до наших днів» [11; 12].

Хоча вогнепальна зброя і з ’явилась у Західній Європі у середині XIII століття, та з нею довгий час застосовувались ще балісти, требюшети та ін. осадна зброя, так-як вона ще не могла завдати значної шкоди кам’яним укріпленням того часу. Але починаючи з першої половини XV століття з появою технології відливу чугуна та нових інженерних рішень у конструкції гармат, що збільшили влучність стрільби, калібр та чисельність складу артилерії, починають розвиватись нові види та типи фортифікаційних укріплень [11; 45—46].

Початки оборонного будівництва на Волині простежуються за часів Київської Русі та Галицько-Волинської державі (див. таблицю 1). Уже на першому етапі розвитку фортифікаційних споруд у типологічних і художніх рисах прослідковуються близькість з принципами середньовізантійської архітектури. Не властиві візантійській архітектурі були і круглі кам’яні башти з гвинтовими сходинками. Ці елементи фортифікаційних комплексів відносяться до романської культури, що свідчить про освіченість зодчих з оборонними технологіями Заходу.

Подібні вежі збереглися в Кам’янці-Литовському й у Столп’ї біля Xолма, руїни вежі є в Белавині (також під Xолмом). Розкопками розкриті фундаменти ще однієї вежі

—                у Чарторийську. Вежі ці відрізняються одна від одної як матеріалом, так і формою. У Столп’ї й Белавині вони кам’яні і мають прямокутну, майже квадратну в плані форму; зовнішній розмір вежі в Столп’ї — 5,8х6,3 м, у Белавині — 11,8х12,4 м. Вежі в Кам’янці- Литовському й Чарторийську цегельні, круглі, зовнішній їхній діаметр 13,6 м. Висота веж у Столп’ї—20 м, у Кам’янець-Литовському—29 м. За письмовими джерелами відомо, що такі ж вежі були в Гродно й Бересті, а у Xолмі стояла на високому кам’яному цоколі дерев’яна вежа.

Всі вони є аналогією західноєвропейських донжон; та й з’явилися вони на Волині, безсумнівно, під впливом військового зодчества західних сусідів Волині - Польщі й Угорщини, де башти-донжони набули поширення в той же самий час. Тому продиктовані новими тактичними вимогами, що склалися на Волині, будівництво волинських кам’яних веж здійснювалося в специфічно західних формах.

Зміни тактики облоги й оборони фортець позначилися на Волині не тільки в будівництві окремих башт-донжонів. З’явилася також нова тенденція зміцнення всіма можливими способами тієї сторони стін, проти яких нападники могли поставити камнемети.

Втім, нова організація оборони не склалася ще в закінчену систему до середини XIV ст., коли Галицько-Волинська земля втратила свою політичну самостійність, але багато елементів галицько-волинського військового зодчества надалі одержали розвиток уже в будівництві Польщі й Литви [6].

У культурі руських князівств було багато загальних рис, що відрізняли її від візантійської і від культури західного католицького світу. Разом з тим руська культура розвивалася не в ізоляції, а в гарному творчому спілкуванні з культурами інших країн. Русь XII століття була ніби співавтором у створенні різноманіття форм романського стилю Європи й Кавказу [7; 9].

Поряд з постійною загрозою спустошливих нападів з боку татар інтенсивний рух, спрямований на заснування нових міст, робить міські укріплення важливим напрямом розвитку оборонного будівництва у XV—XVI ст. (див. таблицю 1). Цей період в історії архітектури і будівництва виступає насамперед як продовження традицій попередньої епохи. Ця його роль особливо виразно накреслюється в українському церковному будівництві, хоч і досить маловідомому за конкретними збереженими пам’ятками, містобудуванні. Аналогічний характер щодо готичного стилю має будівництво західного зразка як світське, так і церковне. Для готичного стилю це був заключний етап розвитку й час появи перших — ще поодиноких - майстрів і споруд італійського ренесансного зразка, за якими, однак, було майбутнє. В оборонній архітектурі це період появи мережі замків й лінії фортець на загородженому з боку татар Поділлі та степовому кордоні, які не лише виконували оборонні функції, але водночас були центрами державної адміністрації.

Як правило, волинські міста формувались навколо або поряд з давніми фортецями, оснащеними системою укріплень, або оборонними замками, найбільші серед яких розташовувались у Вишнівці, Володимир-Волинському, Дубно, Заславі, Збаражі, Костянтинові, Корці, Кремінці, Луцьку, Олиці, Острозі, Полонному та ін. Їхнє місце розташування забезпечувало якнайкращу обороноздатність, а планувальна схема укріплень та їх конструктивні особливості сприяли неприступності для нападників. Ландшафтні особливості навколишнього середовища (підвищення рельєфу, наявність водойм, лісів) стали вирішальними чинниками при виборі ділянки для будівництва замку чи фортеці; оборонна функція відігравала провідну роль [4; 225].

Фортеця - укріплена фортифікаційна споруда з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначеними для тривалої кругової оборони. Зазвичай, це обнесена фортечним муром територія, у якій перебуває постійний гарнізон, з великим запасом продовольства та озброєння, для перебування у довготривалій облозі. Споруди фортеці складалися з мурованого замку, веж, сполучених фортечною стіною з бійницями. Також у фортецях будували церкви, а для гарнізону фортеці будувалися казарми. Фортеці були добре захищені системою земляних укріплень, але на Волині їх існування обмежувалось у невеликій кількості та в основному у великих містах. Найбільш уживаною захисною спорудою був замок (польск. zamek, калька з нім. Schloss

-    «замок» і «замПк») — будівля (або комплекс будівель), що сполучає в собі житлові й оборонно-фортифікаційні завдання.

Спорудження нових і реконструкція старих замків у містах і містечках Волині, що перебували під владою Великого князівства Литовського, а пізніше Речі Посполитої, обумовлювалося об’єктивними чинниками розвитку середньовічного суспільства, а також оборонними й політичними причинами. У великокнязівських містах добре укріплені замки- фортеці служили опорними пунктами влади князів та місцевої знаті над великими територіями українських земель. Замки у містах відігравали важливу роль у стримуванні агресії турецько-татарських феодалів. Повсюдне поширення замків у приватновласницьких і церковних містах та містечках свідчили не тільки про небезпеку вторгнень кримських татар, але й про прагнення можновладців убезпечити себе від збройних повстань народних мас. Під захистом кріпосних стін представники панівного класу відсиджувалися також під час частих чвар [9; 43].

Замки були щонайменше у 102 волинських містах (не рахуючи Луцька, Володимира і Кременця): Андрієві, Базалії, Берездові, Буремелі, Берестечку, Білогородці, Варковичах, Вербі, Верхові, Вижві, Вишеньках, Вишгородку, Вишнівці, Волочиську, Глухах, Голятині, Горохові, Гощі, Грицеві, Гулевичах, Добрятині, Дорогобужі, Дорогостаї, Дрибові, Жорнові, Закриничому, Заславі, Збаражі, Звягелі, Камені, Киселині, Клевані, Ковелі, Коблині, Козині, Козлині, Колках, Колодному, Корці, Кошері, Красному Корці, Красноставі, Красилові, Краснополі, Крупі, Крупці, Куневі, Лабуні, Ланівцях, Литовижі, Локачах, Любарі, Любчому, Ляхівцях, Маначині, Маренині, Межирічі (Острозькому), Межирічі (Корецькому), Мельниці, Миляновичах, Милятині, Мильську, Муравиці, Несухоїжах, Ожигівцях, Олиці, Орлейому, Острозі, Острожці,

Острополі, Перемилі, Полонному, Порицьку, Сатиєві, Свинюхах, Славуті, Соколі, Старокостянтинові, Степані, Судилкові, Сульжині, Суражі, Рохманові, Рівному, Рожищі, Тайкурах, Теслугові, Торговиці, Торчині, Турійську, Тучині, Фалимичах, Хорлупі, Чєрнехові, Четвертні, Чарторийську, Чорториї, Шепетівці, Шпанові, Шумбарі, Шумську, Янушполі.

Міста з замками у відсотковому відношенні до загальної їх чисельності становили 51 відсоток, хоч насправді частка їх була, напевно, дещо більшою. Значення замків

 

Рис. 1. Замок в Клевані станом на кінець XVI ст. Синтетична графічна реконструкція О. В. Байцар-Артеменко [1; 113]

для нормального розвитку міст розкриває така статистика: із 72 міст, локація яких виявилась нереалізованою чи невдалою, 51 не мало замків (70 відсотків) [3; 129-134].

Як правило, при виборі місця для зведення замка, трасуванні зміцнень і забудові вулиць враховувалися такі його особливості, як миси, високі пагорби, природні яри, ріки та їх припливи. Замки звичайно розташовувалися трохи особняком від поселень і займали стратегічно найбільш важливу висоту (планування Луцька, Кремінця, Олики, Дубна та ін.).

Оскільки штурм, як правило, завжди підтримувався камнеметними машинами, зміцнення стали розташовувати так, щоб не було ніякої можливості встановити ці машини перед міськими стінами. Так, наприклад, ще у першій половині XIII ст. міста Данилів і Кременець були побудовані на досить високих окремих горах із крутими схилами. Камнемети не могли бити на велику висоту. Монголи, які взяли штурмом всі найбільші міста Київщини й Волині, ці дві фортеці навіть не намагалися штурмувати, оскільки, відповідно до зауваження літописця, Батий розумів, що він однаково не зможе їх взяти: «Видив же Кремянець и град Данилов, яко невозможно прияти ему, отъиде от них».

Гори на Волині були, однак, далеко не всюди, і в більш північних районах будували укріплення, невеликі круглі майданчики серед важкодоступного болота. Очевидно, система організації їхньої оборони була підлегла тому ж завданню - не допустити застосування камнеметів [6]. Це пояснює факт спорудження поселень і фортифікаційних споруджень петлі ріки, серед заболоченої місцевості (планування Дубно, Ковеля,

 

Константинова, Луцька, Острога та ін.) [9; 35-36].

Також важливим чинником для становлення міст було розташування їх на відомих торгівельних шляхах. Разом з наданням містам магдебурзького права міста швидко включались в загальноприйняту на той час економічну систему, що сприяло швидкому їх розквіту.

Головними вузлами оборони в замках були вежі. Вони будувалися з бійницями в кілька ярусів, що дозволяло збільшувати сектор обстрілу. Усередині веж споруджувалися помости, на які вели один-два підйоми. Крім того, із землі на вежу іноді влаштовувалися додаткові сходи - «усходная стовпа». Весь замок оточував глибокий рів, який, якщо дозволяли природні умови, наповнювався водою. Єдиним шляхом у замок були в’їзні ворота зі звідним мостом. Звичайно у воротах улаштовувалися хвіртки [9; 44-45].

!ноді для потреб оборони пристосовувалися кам’яні церкви. Наприклад, так трапилося із зводами Богоявленської церкви, яка була збудована в 1521 р. і була включена в систему оборонних споруд Острозького замка. Її північна стіна стала складовою частиною фортифікаційної стіни.

Важливим вузлом в обороні Нижнього замка в Луцьку виступав кам’яний костел, споруджений в 1545 р. Він також займав частину фортечної стіни, над якою піднімалися чотири його потужні вежі. За оцінкою сучасників, у випадку облоги костел відігравав важливу роль в обороні замка [9; 52-53]. Замкова церква Староконстянтинова також водночас була фортифікаційним укріпленням, мала товсті стіни, вузькі стрілчатої форми вікна, в глибоких нішах.

У містах і містечках українських земель замки не були єдиними фортифікаційними спорудами. Як правило, міське поселення мало додаткові зміцнення. Його оточували глибокий рів і земляний вал, по гребені якого влаштовувався так званий паркан, що був дерев’яною загорожею спеціальної конструкції, іноді використовувалась й в оборонних стінах замків замість городен. Він складався з вертикально вкопаних у земляний вал колод, які міцним хмизом, подовжньо зв’язувалися жердинами. Для того, щоб паркан мав більшу міцність і захищеність від вогню, його обмазували товстим шаром глини. Залежно від величини міського поселення в паркані встановлювали одні або декілька воріт. У містечко Дубровицю, наприклад, можна було потрапити тільки через «браму нову, у паркане яка» [9; 53].

!ноді паркан мав більш складну конструкцію. Так, у Володимирі міщани будували паркан на основі конструкцій з дерева, а не плетених. По всьому контурі паркана були зроблені обланки. Місцями паркан змінювали суцільною стіною потужних дерев’яних зрубів, утвореної тильними сторонами міщанських будинків. Володимир у два ряди оперізували вали й глибокі рови, які частково проходили на місці старих зміцнень давньоруського Обхідного міста.

Близькою до паркану оборонною спорудою є острог. Це було огородження, що складалося з вертикально вкопаних у ґрунт (або насипний вал) загострених колів. Горизонтально вони кріпилися за допомогою довгих жердин. Перед насипним валом звичайно викопувався оборонний рів.

У досліджуваний період у деяких містах України, наприклад, Кремінці, зміцнення були комбінованого типу - існували як паркан, так і острог [9; 53-54].

Значну роль в обороні краю разом з укріпленими містами відігравали укріплені монастирі, котрі хоча і були призначені для оберігання монастирських реліквій, не раз брали участь в обороні краю. Саме укріплення монастирів складалося, зазвичай, з обнесенням їх оборонними огорожами, що мали велику схожість з огорожами із стін з зубчастою брустверною стінкою на вершині і з баштами по кутках і сторонах. Стіни і башти монастирських огорож відрізнялись від міських тільки розмірами. Монастирські укріплення на зразок міських включали двори для облоги, які у випадку бойових дій слугували притулком для місцевих мешканців [11; 75]. З найбільш характерних прикладів укріплених монастирів Волині цього періоду можна назвати Зимненський Святогірський біля Володимира-Волинського ХУ-ХІХ ст., Почаївський ХУІ-ХІХ ст., Межирицький Троїцький ХУ-ХУІІ ст. біля Острога, Дерманський ХУ-ХУІІ ст., Корецький Свято- Троїцький ХУІІ-ХУІІІ ст., Св. Миколаївський біля містечка Дубровиця та Св. Преображенський монастирі біля містечка Нобель [8].

Оскільки народні волинські майстри не мали професійної освіти, користувались знаннями, що передавались від старших поколінь, то вони безпосередньо наслідували місцеві волинські традиції у фортифікаційному зодчестві. У ХУІІ - ХУІІІ ст. посилюються зв’язки Волині з Західною Європою за посередництвом Речі Посполитої. У цей період народними майстрами починають застосовуватись стилістичні засоби ренесансу, бароко та рококо. В основному, це стосується переважно декоративного оформлення в першу чергу храмів, рідше - їх планувальних вирішень [2; 89].

Будівельники були поділені на інженерів (іноземці), міських майстрів (місцеве населення), підмайстрів, креслярів. Будівельні роботи виконували жителі міста і міської округи. Робочі приходили з необхідними інструментами і по закінченню відомого строку змінювались іншими. Для більш складніших робіт використовували зарубіжних робітників. Для покриття будівельних витрат виконували місцеві і загальні збори. Таким чином виконували об’ємні роботи обмеженими місцевими засобами і відповідно малими витратами для держави [11; 75].

Заможні українці та шляхтичі запрошували до себе архітекторів з Італії, Франції, Голландії. Наприклад, у князів Острозьких довгий час працював Томазо Кастеллі з Лугано, у Збаразьких і Кожупольських - Дель-Аква і француз Боплан, які працювали і в інших регіонах України [5]. На Волині працювали також зодчі польського походження, які навчались мистецтву архітектори за кордоном і пізніше брали активну участь у зведенні фортифікацій.

В архітектурно-планувальній структурі міст і містечок виділялися два головних фортифікаційних елементи: оборонна цитадель (замок) і укріплене поселення [9; 56]. Залежно від розташування фортеці існувало два типи взаємного просторового розташування: замок-резиденція і власне місто. Перший тип: замок і місто знаходилося в межах одного обводу оборони (Луцьк, Острог, Полонне та ін. (див. рис 2, 3)). За другим типом, застосування якого складає переважну більшість на Волині, - місто локоване на деякій відстані від замку-цитаделі (Дубно, Заслав, Олика, Ляхівці, Корець та ін.).

Просторовий зв’язок здійснювався завдяки виникненню передзамкової експланади (широко відкритий простір перед фортецею) на ринкову площу міста. Крім великих кам’яних фортець, забезпечених баштово-стіновою, більш досконалою і сучасною для своєї епохи, бастіонною системою укріплень, на Волині повстали десятки містечок, укріплених невеликими замками середньої та дрібної шляхти (Берестечко, Білокриниця, Городок, Гриців, Колодно, Конюхи, Краснопіль, Перемиль, Смордва та ін.), навколо яких скупчувались будиночки міщан. У багатьох випадках замок-резиденція якщо і не був архітектурною домінантою (у випадках незначного стратегічного значення й відповідних масштабів) але, обов’язково, просторовим орієнтиром, відносно якого визначався подальший напрям розвитку і структура міської забудови [4; 213]. У багатьох інших містах роль композиційного центру забудови часто належала ринку.

На період ХУІ-ХУІІ ст. - припадає зародження ренесансу, коли стилістика в архітектурі відіграє неабияке значення (Луцьк, Острог, Олика, Корець, Дубно). В Острозі обновлюються середньовічні форми замку з глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва. У цьому була органічна потреба, оскільки Острог в другій половині XVI ст. славиться як центр освіти й книгодрукування, як притулок видатних діячів науки й культури. В Луцькій брамі помітні риси ренесансу. В конструктивні та декоративні форми внесені нові елементи: фігурні аттики, у білокам’яній різьбі яких є мотиви пальмет, волют та розеток, характерні для Відродження (замки в Острозі, Луцьку, Корці, Кременці, Дубно, Костянтинові; монастирі-фортеці в Зимно, Дермані, Межиріччі (дзвіниця)). Розвиток архітектури фортифікаційних споруд Волині даного періоду пов’язаний з будівництвом приватних замків (Костянтинів, Заслав та ін.), а також з творчістю видатних українських і зарубіжних майстрів та архітекторів А. Малковича, М. Полейовського, П. Гіжицького (замок у Луцьку), Яна де Віте та Г. Тарнавського (фортеця в Бердичеві), Мусія Майка (замки в Клевані, Дубно), Якуба Бріано (замок в Острозі), Бенедикта Моллі (замок в Олиці (див. рис. 4)), М. Радзиминського (замок в Кременці), які старалися поєднати в архітектурних комплексах оборонних споруд місцеві традиції з європейськими, властивими тодішній епосі, що призвело до появи нових розпланувальних, композиційних та об’ємно-просторових вирішень [2; 49-50].

 

Рис. 2. Острозький замок з міськими мурами. Панорама Острозького музею. Фото автора.

Якщо розглядати розвиток фортифікації на Волині у вогнепальний період, то він явно відставав від Західної Європи. У той час, як в Італії, Франції й Німеччині був бастіонний фронт, який піддавався усіляким змінам й удосконаленням. На значній території Східної Європи усе ще існували давні огорожі, а застосування бастіонного фронту тарої італійської системи було новинкою, явищем випадковим, привнесеним, а тому й не здатним пустити глибоке коріння [11; 76]. Зважаючи на ці тенденції, ситуація на Волині мала свої особливі риси.

 

Рис. 4 План-схема замку Олики за С. Томровичем

 

Рис. 3. Середньовічний Луцьк за П. О. Троневичем

Таблиця 1

Розвиток фортифікаційної культури міських поселень Волині з часів Київської Русі до кінця ХVПІ ст. (на прикладі міст з бастіонним видом

укріплень)

з/п

Місто

Дерев’яні

мури

Кам’яні мури

Бастіон

Палац

 

Вишневець

Перша згадка 1395 р.

Припускається

наявність

дерев’яного.

городища.

У XV ст. збудовано кам’яні мури Корибутами, які були зруйновані татарами 1449 р. Відновлені у XVI ст.

У 1640 р. розпочато будівництво бастіонного укріплення Яремою Вишневецьким.

Перебудова замку на палац 1705 р. Міхалом- Сервецьким.

 

 

Дубно

Перша згадка 1100 р.

Припускається

наявність

дерев’яного

городища.

У XIV ст. на місці руського городища зводиться дерев’яне укріплення.

На початку XVII ст. будується укріплений замок бастіонного типу. (Спроба побудови трикутного бастіону).

Перебудова на палацовий комплекс в останній третині XVIII ст. Автор Г енрік Ітгар.

 

Збараж

Перша згадка 1211р.

Припускається

наявність

дерев’яного

замку.

У 1393 р. Дмитро Корибут будує на місці дерев’яного кам’яний замок. Зруйнований татарами у 1589 р.

Будівництво замку-палацу бастіонного типу 1612— 1649 рр. за проектом італ. архітектора Віченцо Скамоцці. За припущенням, будівництвом керували гол. Ван Пеен та італ. Андреа Дел’Аква.

У період з XVIII - поч. XIX ст. Потоцькі та бельгійський принц

перетворюють замок на маєток.

 

Клевань

За ствердженнями істориків, існував у XII ст. під назвою Коливань. Припускається наявність дерев’яного городища.

Початок будівництва замку у 1453 р. Миколою Чарторийс- ьким.

Добудова замку у 1561 р. Яном Чарторийським.

3 1817 р. замок перелаштовують під гімназію Костянтином Чарторийським.

 

Олика

Перша згадка 1149 р.

У XV ст. перенесення міських функцій 3 Чемерина до Олики. Як місто, уперше згадується 1539 р.

У 1564 р.

кн. Миколою Чорним розпочато будівництво чотирикутної фортеці 3 бастіонами на кутах (першої такого типу в Україні). Завершилось будівництво і зміцнення фортеці у 1640 р.

На початку XVIII ст, замок перебудовують на палац.

 

Полонне

Перша згадка 996 р. Наявність дитинця та фортифікованого посаду.

В угоді від 1366 р. Казиміра III з Любартом Полонне згадується серед «мурованих» міст. У 1510 р. на місці укріпленого посаду Костянтин Острозький будує нову фортецю.

У 1640 р. Станіслав Любомирський укріплює центр міста бастіонним оборонним валом по п’ятикутному плану за голландською системою і фортечні мури. Авт. перебудови був італ. архітектор Мацей Трапола.

 

 

Отже, у Європі в період XVI ст. з’являються нові форми та види фортифікаційних споруд, кожен з яких мав свої особливості спорудження і застосування у системі оборони, це - бастіомн (фр. bastion від лат. bastilio - «будую укріплення») - п’ятикутна довгочасна (кріпосна) або польова фортифікаційна споруда, що зводилася на кутах кріпосної огорожі, призначалася для вогневого захисту фортечних мурів, ровів і обстрілу місцевості перед укріпленням; равелімн (фр. ravelin) - допоміжна фортифікаційна споруда трикутної форми, розташована перед ровом фортеці між бастіонами; редумт (фр. redoute, сховище, опорний пункт) - фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов’язково) земляні, з валом та ровом, призначені для кругової оборони [10].

Аналізуючи розвиток форифікацій у Волинських містах (див. таблиця 1.), можемо констатувати, що загальні тенденції у розбудові захисних споруд не відставали від Західної Європи. А факт участі зодчих-іноземців у проектуванні та будівництві садиб підсилював ефект суспільної значущості й заможності власника. Архітектори, виховані на італійських і французьких традиціях, будували на теренах Волині, дотримуючись закономірностей формотворення, що використовувались на батьківщині. Однак сліпе «калькування» існуючих, особливо італійських, зразків у багатьох випадках було неприйнятне на українських землях з огляду на кардинальну різницю у кліматичних умовах. Правила закладання нових будівель з поправкою на регіональні особливості знайшли своє відображення у праці «Коротка наука будівництва замків, палаців і дворів просто неба за польським звичаєм» (авторство приписується Л. Опалінському), що вийшла у світ ще у 1659 р. [15; 214]. Хоча застосування нових технологій не було настільки масовим, це можна обґрунтувати тим, що не усі магнати та міста були спроможні побудувати нові фортифікації, не було великої необхідності у перебудові старих мурів на нові, а після багатьох народно-визвольних повстань і підривом економічної і військової міцності більшості міст Волині у сер. XVII ст. їх будівництво майже припиняється.

З припиненням набігів (напади татар на Волинь припинились у 1699 р.) оборонно- військова функція міських укріплень поступово починає відмирати. Якщо і відбувається закладення нових замків, то тільки на знак утвердження влади того чи іншого аристократа (наприклад, замок у Ляхівцях, зведений на місці стародавнього замчища у 1745 р.) [4; 212].

 

Рис. 5. План-схема замку в Дубно за матеріалами дубинського музею

типів споруд «світських комплексів» в архітектуру увійшло дворядне планування приміщень в основній частині, і парадне вирішення центрального входу. Саме цивільні споруди, які були збудовані, або набули нового призначення (школи, бібліотеки, трапезні, готелі та ін.) дозволили сформувати повністю нові ансамблі: пілястри, багатопрофільні карнизи, складної форми картуші, фронтони, орнаментальні барвисті живописні композиції (Межирічч, Зимно, Острог, Дермань, Бердичів). В кінці 1750-х років в архітектурі споруд фортифікаційних комплексів прослідковується згасання стилю, що проявляється у поступовій відмові від застосування залому, перехід до суто декоративних, а не світлових куполів (Межирічч, Бердичів) [2; 51-52].

При відновленні напівзруйнованих і залишених споруд часто могли застосовувати іншу архітектурну стилістику або видозмінити її, наприклад, в результаті ґрунтовної перебудови, замок міста Рівне втратив кріпосні стіни зі стрільницями й земляними бастіонами, перетворившись у розкішний палац у стилі пізнього бароко, з характерним мансардним дахом, гербами Любомирських на стінах, скульптурами лицарів у входу тощо.

Отже, фортифікаційна культура Волині періоду ХУІ-ХУІІІ ст. характеризується поступовим переходом від давньоруських оборонних систем у ХУ - поч. ХУІ ст. до їх бурхливого розвитку у кін. ХУІ-ХУІІ ст. у руслі тенденцій тогочасної фортифікаційної науки зі збереженням і продовженням традицій попередніх періодів. У ХУІІІ ст. волинське фортифіковане місто було сплавом містобудівельних культур різних націй, втрачає свою мілітарну функцію зі зміною суспільно-політичних умов. Частина споруд регенерується у палацові комплекси, резиденції та ін., певний відсоток перетворюється на руїни, де про існування фортифікацій нагадують лише залишки земляних валів і фрагменти потужних мурів.

Фортифікаційні споруди середньовічних міст Волині відіграли велику роль у захисті населення від нищівних нападів татар, постійних міжусобних війн і визвольних повстань, у розвитку міст як економічних, культурних, так і політичних об’єктів української історії та культури.

Фортифікаційна культура середньовічного міста Волині була заснована на традиційних засадах з використанням прогресивних тенденцій оборонного мистецтва західноєвропейської культури.

 

Рис. 6. Збаразький замок ХУП ст.

1. Байцар-Артеменко О. В. Спроба встановлення періодів розвитку замкового комплексу у містечку Клевань / О. В. Байцар-Артеменко //Архітектурна спадщина Волині. Зб. наук. праць. - Рівне: ППДМ. - 2008. - С. 109-115. 2. Берлач О. П. Принципи історико- архітектурного формування фортифікаційних комплексів Волині: Дис... канд. наук: 18.00.01 / Берлач Олександр Павлович. - Львів, 2008. - 201 с. 3. Заяць А. Є. Урбанізаційні процеси на Волині в ХУІ - першій половині ХУІІ ст./ А. Є. Заяць. - Львів: „Добра справа”, 2003. - 205 с. 4. Михайлишин О. Л. Палацово-паркові ансамблі Волині ІІ- половиниХУШ-ХІХст. (еволюція, композиція, стилістика) / О. Л. Михайлишин // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Наук. зап. Рівн. держ. гуманітар. ун-ту. Вип. 4. - Рівне : ПФ «Діва», 1999. - С. 203-298. 5. Прибєга Л. Кам’яне зодчество України: Охорона і реставрація / Л. Прибега. - К., 1993. - С. 42-57. 6. Раппопорт П. А. Древние русские крепости / П. А. Раппопорт. — М. : Наука, 1965. 7. Рибаков Б. Живопис домонгольской Русі /Б. Рибаков. - М., 1974. - С. 9. 8. Рожко В.Є. Православні монастирі глибокого Полісся (XV - XVII ст.) - важливі духовні осередки краю / В. Є. Рожко // Звягель древній і вічно молодий: Тези Всеукр. наук.-краєзн. конф. з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200-річчя найменування м. Звягеля Новоградом-Волинським.

-    Новоград-Волинський, 1995. - С. 91-93. 9. Сас П. М. Феодальні міста України в кінці ХV

-     60-х роках Х/V ст. / П. М. Сас. - К. : Наук. думка, 1989. - 362 с. 10. Фортификационный словарь / [авт.-уклад. А. М. Губайдулин]. - Казань : Институт истории АН РТ, 2003. - 104 с. 11. Яковлев В. В. История крепостей / В. В. .Яковлев. — М. : ООО «Фирма «Издательство ACT»; СПб. : ООО «Издательство Полигон», 2000. — 400 с.

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАКАЗ

02.03.2019

м. Київ

N 156

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
16 травня 2019 р. за N 510/33481

Про затвердження Інструкції з організації інженерного забезпечення охорони державного кордону України

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України "Про Державну прикордонну службу України"підпункту 4 пункту 3підпунктів 3102327 пункту 4 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року N 533, та з метою організації інженерного забезпечення охорони державного кордону України

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію з організації інженерного забезпечення охорони державного кордону України, що додається.

2. Управлінню взаємодії з Державною прикордонною службою України Міністерства внутрішніх справ України (Рябий С. М.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

3. Наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра внутрішніх справ України Трояна В. А.

 

Міністр

А. Б. Аваков

ПОГОДЖЕНО:

 

Міністр оборони України

С. Полторак

В. о. Голови державної служби
України з питань геодезії,
картографії та кадастру

О. Колотілін

В. о. Голови Державної
прикордонної служби України

О. Бляшенко

 

Інструкція
з організації інженерного забезпечення охорони державного кордону України

I. Основні положення з організації інженерного забезпечення

1. Загальні положення

1. Ця Інструкція встановлює основні положення з організації та здійснення інженерного забезпечення охорони державного кордону в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба).

2. У цій Інструкції терміни вживаються в таких значеннях:

електротехнічні засоби - засоби, що перебувають на озброєнні (постачанні) органів Держприкордонслужби та призначені для здійснення польового електропостачання;

засоби для подолання водних перешкод - військові мости на жорстких опорах, механізовані мости, понтонно-мостові засоби, самохідні переправно-десантні засоби, буксирні катери, десантні човни, підручні засоби;

засоби інженерного озброєння - машини, механізми та інші засоби, призначені для виконання завдань інженерного забезпечення. До засобів інженерного озброєння належать: інженерні боєприпаси, інженерна техніка та інженерне майно;

інженерна техніка - сукупність машин, механізмів, механічних пристроїв, апаратів та устаткування, призначених для виконання завдань інженерного забезпечення. До інженерної техніки належать: машини та апаратура для влаштування та подолання загороджень, водних перешкод, ведення інженерної розвідки; дорожні, землерийні, мостобудівельні, лісопильні, вантажопідйомні машини та механізми; електротехнічні засоби; рухомі засоби обслуговування і ремонту; засоби механізації робіт з інженерного облаштування державного кордону; механізований інструмент, машини інженерного озброєння, призначені для виконання завдань інженерного забезпечення бойових дій (шляхопрокладачі, мінні загороджувачі тощо);

інженерне забезпечення охорони державного кордону - комплекс організаційних та практичних заходів, які здійснюються з метою створення необхідних умов для своєчасного виявлення порушників державного кордону (противника), ефективного застосування озброєння та техніки (заподіяння максимальних утрат противнику), несення служби прикордонними нарядами, прихованого висунення, маневру та розгортання своїх сил, успішного виконання поставлених перед ними завдань, а також підвищення захисту підрозділів (особового складу, бойової та спеціальної техніки) від засобів ураження, ускладнення дій порушників державного кордону (противника);

інженерне майно - визначена номенклатура допоміжних та витратних засобів інженерного озброєння; до інженерного майна належать: конструкції інженерних споруд промислового та військового виготовлення; нестандартизоване обладнання (ворота, хвіртки, решітки); засоби польового водопостачання; комплекти розвідки та розмінування, витратні та табельні допоміжні засоби, які надходять за нормами забезпечення та призначені для виконання завдань інженерного забезпечення; агрегати, вузли, запасні частини до інженерної техніки; маскувальні засоби; шанцевий інструмент; різні матеріали (колючий дріт, пакети малопомітних перешкод, будівельні матеріали тощо);

інженерне облаштування - комплекс взаємопов'язаних між собою різнопланових дій з будівництва (створення) рубежів охорони державного кордону, що проводяться, виконуються, здійснюються силами та засобами всіх підрозділів органів Держприкордонслужби за загальним задумом (планом), на визначеному напрямку (ділянці, певній території);

інженерні боєприпаси - засоби інженерного озброєння, що містять у своєму складі вибухові, піротехнічні речовини та їх компоненти; до інженерних боєприпасів належать: інженерні міни, підривні заряди промислового та військового виготовлення (вибухові речовини), засоби підривання, заряди розмінування;

інженерні загородження - штучні перешкоди та перепони, що влаштовуються (установлюються) на місцевості з метою ускладнення просування та маневру правопорушників (заподіяння втрат противнику, затримання його просування), забезпечення прикордонним нарядам (підрозділам) та резервам сприятливих умов для їх блокування та затримання (ураження противника вогнем із усіх видів зброї, сковування його маневру або примушення пересуватися у вигідному для своїх підрозділів напрямку), обмеження (недопущення) впливу тварин та людей на лінійну частину засобів сигналізаційного озброєння та контрольно-слідові смуги;

інженерні споруди - споруди на місцевості, призначені для позначення державного кордону, фіксації слідів та інших ознак порушення державного кордону, створення сприятливих умов для ефективного застосування в охороні державного кордону озброєння, військової та спеціальної техніки, забезпечення стійкості управління підрозділами та підвищення рівня їх захисту від засобів ураження противника. До інженерних споруд належать: прикордонні знаки, контрольно-слідові смуги, споруди (позиції) для ведення візуального та технічного спостереження (спостережні пункти, позиції для радіолокаційних, прожекторних станцій тощо), дороги, колонні шляхи, контрольні пункти (блокпости), мости, переправи, злітно-посадкові майданчики для вертольотів, причали для малих прикордонних катерів та обігрівальні пункти;

інженерні технічні засоби охорони кордону - засоби сигналізаційного, радіолокаційно-прожекторного озброєння, оптико-електронні засоби спостереження та світлотехнічні засоби індивідуального користування;

лінія прикордонних інженерних споруджень (далі - ЛПІС) - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Держприкордонслужби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів;

малі прикордонні катери - катери (моторні човни) та інші плавзасоби (крім засобів подолання водних перешкод), що належать до штату та перебувають на балансі органу охорони державного кордону, призначені для забезпечення охорони державного кордону та прикордонного режиму на річках, озерах та інших водоймах. До малих прикордонних катерів не належать малі катери Морської охорони;

оптико-електронні засоби спостереження - оптико-електронні засоби, призначені для розпізнавання об'єктів (цілей) на великій дальності в різних природно-кліматичних умовах та час доби на постах технічного спостереження та системи оптико-електронного спостереження;

плавучі модулі - понтонні споруди, обладнані для перебування та несення служби прикордонними нарядами на річках та озерах, які переміщуються за допомогою буксирного катера;

прикордонна інженерна інфраструктура - система інженерних споруд та загороджень, призначених для підвищення ефективності охорони державного кордону;

прожекторне озброєння - прожекторні засоби далекої та близької дії (стаціонарні та пересувні прожекторні станції), призначені для забезпечення візуального спостереження за водною поверхнею на морі, річках, озерах, відкритою місцевістю на сухопутних ділянках державного кордону в умовах обмеженого бачення та вночі, а також засоби обслуговування прожекторних станцій, запасні частини, інструмент та приладдя;

радіолокаційне озброєння - радіолокаційні засоби (стаціонарні та рухомі автоматизовані комплекси та системи, пересувні та переносні радіолокаційні станції), призначені для забезпечення радіолокаційного спостереження за ділянкою підрозділу охорони державного кордону в умовах обмеженої видимості та вночі, а також засоби з їх обслуговування та ремонту, електричні джерела живлення та запасні частини, інструмент і приладдя до радіолокаційного озброєння;

радіолокаційно-прожекторне озброєння - комплекс радіолокаційних та прожекторних засобів, що спільно використовуються під час висвітлення обстановки на морських та відкритих сухопутних ділянках кордону;

світлотехнічні засоби індивідуального користування - акумуляторні та електричні ліхтарі, якими забезпечуються прикордонні наряди та наряди внутрішньої служби;

сигналізаційне озброєння - сигналізаційні комплекси, системи, прилади, датчики та допоміжне обладнання, що застосовуються під час охорони протяжних або локальних ділянок кордону, охорони режимних об'єктів та виконання інших завдань, у процесі їх застосування сповіщають про факт і місце спрацювання та іншу інформацію;

сигналізаційні комплекси - сукупність різних за принципом роботи датчиків і виконавчих пристроїв, призначених для спільного виконання одного чи декількох спеціальних практичних завдань із приймання, реєстрації, обробки інформації та видачі відповідних сигналів;

сигналізаційні прилади - автоматичні пристрої, що складаються з датчиків та пристроїв відображення інформації та призначені для формування сигнала сповіщення про спрацювання датчика.

2. Мета, завдання інженерного забезпечення та шляхи їх реалізації

1. Інженерне забезпечення в органах охорони державного кордону організовується та здійснюється з метою безперервного, повного і ефективного виконання завдань з охорони державного кордону, створення підрозділам охорони державного кордону сприятливих умов для своєчасного виявлення і затримання правопорушників, ефективного застосування озброєння та техніки, прихованого та своєчасного висування, розгортання, маневру резервів; підвищення ефективності захисту підрозділів та об'єктів від засобів ураження.

2. Інженерне забезпечення організовується та здійснюється на підставі прийнятих рішень щодо охорони державного кордону органами управління відповідного рівня та полягає у виконанні таких завдань:

проведення заходів інженерної розвідки;

улаштування, утримання, ремонт інженерних споруд та загороджень;

установлення, монтаж засобів сигналізаційного та радіолокаційно-прожекторного озброєння;

фортифікаційне облаштування місць дислокації прикордонних підрозділів та несення служби прикордонних нарядів;

виконання інженерних заходів з маскування.

3. Зміст, обсяг і характер завдань інженерного забезпечення під час підготовки оперативно-службової діяльності на визначений період визначаються в наказах начальників органів охорони державного кордону, регіональних управлінь та Адміністрації Держприкордонслужби з урахуванням обстановки на державному кордоні, наявних сил, засобів і часу, а також географічних та інших умов.

4. Інженерне забезпечення в органах охорони державного кордону Держприкордонслужби здійснюється шляхом:

позначення проходження державного кордону, створення та нарощування системи інженерних споруд та загороджень уздовж державного кордону;

ефективного застосування інженерних технічних засобів охорони кордону, засобів інженерного озброєння;

інженерного облаштування державного кордону, створення необхідних умов для своєчасного виявлення та припинення незаконного перетинання державного кордону особами, переміщення через державний кордон транспортних засобів, товарів та вантажів або інших видів правопорушень, своєчасного й прихованого висунення, розгортання, маневру чергових сил та резервів у разі ускладнення обстановки на ділянці державного кордону;

здійснення ефективного планування заходів інженерного забезпечення охорони державного кордону.

5. Інженерне забезпечення спеціальних заходів здійснюється під час:

пошуку правопорушників, протидії незаконній міграції на державному кордоні та тероризму - шляхом нарощення інженерних технічних засобів охорони державного кордону на окремих ділянках та створення інженерних загороджень на визначених рубежах та шляхах вірогідних напрямків руху правопорушників;

припинення збройних та інших провокацій на державному кордоні - шляхом улаштування, нарощення на шляхах руху збройних угруповань інженерних загороджень, забезпечення висування та застосування резервів органу охорони державного кордону;

участі у виконанні заходів надзвичайного стану - шляхом створення та підготовки резерву засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів для забезпечення дій підрозділів охорони державного кордону з урахуванням їх географічного розташування;

участі у виконанні заходів територіальної оборони, відсічі і стримування збройної агресії - завчасним плануванням заходів інженерного забезпечення; проведення інженерної розвідки, улаштуванням, нарощенням інженерних загороджень, фортифікаційним облаштуванням місць дислокації прикордонних підрозділів та несення служби прикордонних нарядів, організацією заходів із маскування, створенням резервів інженерного майна та організації взаємодії з інженерними службами інших військових формувань.

Завдання інженерного забезпечення спеціальних заходів виконують усі підрозділи органу охорони державного кордону.

6. На підрозділи охорони державного кордону покладається:

установлення найпростіших інженерних загороджень та інженерних технічних засобів охорони кордону;

утримання та поточний ремонт наявних інженерних споруд, загороджень та інженерних технічних засобів охорони кордону;

облаштування та утримання фортифікаційних споруд;

утримання прикордонних знаків, інформаційно-попереджувальних табличок, контрольно-слідових смуг, прикордонних доріг, шляхів, стежок для руху прикордонних нарядів;

облаштування пішохідних містків;

проведення інженерних заходів з маскування.

Якщо у складі підрозділу охорони державного кордону відповідних сил та засобів для виконання зазначених завдань немає, вони здійснюються приданими силами та засобами органу охорони державного кордону.

7. Підрозділи інженерного забезпечення органу охорони державного кордону виконують такі найбільш складні та трудомісткі завдання інженерного забезпечення, які вимагають спеціальної підготовки особового складу та застосування засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону:

ведення інженерної розвідки;

установлення та капітальний ремонт прикордонних знаків, інформаційно-попереджувальних табличок;

облаштування державного кордону та об'єктів засобами сигналізаційного, радіолокаційного та прожекторного озброєння;

розроблення (улаштування) контрольно-слідових смуг;

будівництво, обладнання і ремонт споруд для візуального, радіолокаційного, електронного та оптичного спостереження;

обладнання інженерних споруд і загороджень;

облаштування прикордонних доріг, шляхів, стежок для руху прикордонних нарядів;

будівництво пішохідних мостів (містків);

фортифікаційне облаштування місць дислокації та несення служби прикордонними нарядами;

проведення інженерних заходів з маскування.

8. У разі потреби за рішенням начальника органу охорони державного кордону (у межах регіонального управління за рішенням начальника регіонального управління) для виконання окремих завдань інженерного облаштування створюються зведені інженерні загони та групи.

II. Структура системи інженерного забезпечення

1. Сили та засоби інженерного забезпечення

1. Сили та засоби інженерного забезпечення органів Держприкордонслужби з метою своєчасного, якісного та повного виконання ними завдань з інженерного забезпечення охорони державного кордону об'єднуються в систему.

2. Структура системи інженерного забезпечення передбачає наявність підготовлених підрозділів до виконання заходів інженерного забезпечення охорони державного кордону в різних умовах обстановки.

Наявна система інженерного забезпечення має постійно оптимізуватися під завдання з охорони державного кордону і відповідати:

стратегії і тактиці охорони та захисту державного кордону, виконанню інших завдань, що належать до компетенції Держприкордонслужби;

принципам мінімальної достатності сил і засобів інженерного забезпечення, їх спроможності виконувати поставлені завдання в будь-яких умовах обстановки та в установлені строки.

3. Сили та засоби інженерного забезпечення органів Держприкордонслужби складаються з підрозділів інженерного забезпечення (у складі відділень або груп), які вкомплектовані штатними та табельними засобами, призначеними для інженерного облаштування державного кордону.

Залежно від призначення, обсягів виконуваних завдань з інженерного облаштування державного кордону, географічного розташування, оперативної обстановки організаційно-штатна структура органів Держприкордонслужби передбачає відповідний склад підрозділів інженерного забезпечення.

За функціональним призначенням (спеціалізацією) це такі підрозділи: інженерного облаштування державного кордону, інженерних машин, інженерних робіт, обслуговування та ремонту засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, інженерно-саперні, інженерно-позиційні та інші (далі - підрозділи інженерного забезпечення).

Кількісний склад підрозділів інженерного забезпечення та їх оснащення визначаються директивами Адміністрації Держприкордонслужби та нормами належності.

4. Застосування та утримання інженерних технічних засобів охорони кордону в підрозділах охорони державного кордону забезпечують їх штатні відділення (групи) технічних засобів охорони державного кордону, відділення (групи) застосування системи оптико-електронного спостереження, постів технічного спостереження та інші підрозділи (окремі спеціалісти), функціональними (посадовими) обов'язками яких це передбачено.

5. В окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, загонах Морської охорони, навчальних закладах, органах забезпечення та в інших самостійних структурних підрозділах Держприкордонслужби, де відсутні структурні інженерні підрозділи та спеціалісти, функції організації та виконання заходів інженерного забезпечення за рішеннями начальників цих органів (закладів, підрозділів) покладаються на інші структурні підрозділи та конкретних посадових осіб, про що оголошується наказом начальника органу (закладу, підрозділу) Держприкордонслужби.

Посадові обов'язки осіб підрозділів інженерного забезпечення розробляються з урахуванням специфіки виконання завдань інженерного забезпечення на підставі Закону України "Про Державну прикордонну службу України", статутів Збройних Сил України та цієї Інструкції.

6. Використовувати підрозділи та окремих спеціалістів інженерного забезпечення для виконання завдань, не пов'язаних з інженерним забезпеченням, заборонено.

7. Начальники всіх рівнів з метою успішного виконання завдань з охорони державного кордону зобов'язані знати склад, призначення та можливості наявних засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону в підпорядкованих їм органах (підрозділах), порядок та способи ефективного їх застосування в будь-яких умовах обстановки, правила експлуатації та неухильного їх дотримання.

III. Порядок організації інженерного забезпечення охорони державного кордону

1. Організація інженерного забезпечення на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону

1. Організація інженерного забезпечення охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону здійснюється відповідно до умов обстановки, характеру дій і завдань, що виконуються органами охорони державного кордону на ділянці відповідальності.

2. На підготовчому етапі охорони державного кордону на визначений період в інтересах виконання завдань інженерного забезпечення проводиться:

вивчення висновків з аналізу ризиків щодо обстановки на державному кордоні та пропозицій підрозділів охорони державного кордону з інженерного забезпечення;

уточнення основних завдань з охорони державного кордону, які мають бути враховані під час планування інженерного забезпечення;

здійснення розрахунків потреб засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону для забезпечення оперативно-службової діяльності підрозділів охорони державного кордону та виконання завдань інженерного забезпечення;

визначення потреб органу охорони державного кордону в залученні додаткових сил і засобів інженерного забезпечення;

рекогносцирування ділянки відповідальності органу охорони державного кордону, оцінка стану інженерного облаштування державного кордону та відпрацювання пропозицій щодо інженерного облаштування державного кордону на наступний період та розрахунок потреби коштів.

Затверджені начальником органу охорони державного кордону пропозиції з інженерного облаштування державного кордону на ділянці відповідальності на плановий період, погоджені з регіональним управлінням, разом з лінійними схемами та копіями актів рекогносцирування подаються до Адміністрації Держприкордонслужби для розгляду та затвердження.

Сформовані розрахунки потреб коштів подаються фінансовій службі для узагальнення та надсилання вищим органам управління для розгляду та затвердження пропозицій щодо бюджетних асигнувань на забезпечення діяльності органу охорони державного кордону на плановий період.

3. На основному етапі підготовки до охорони державного кордону на визначений період в інтересах виконання завдань інженерного забезпечення:

визначаються напрямки зосередження основних зусиль та застосування інженерних підрозділів;

проводяться установчі збори з питань застосування, утримання та відновлення засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони державного кордону;

здійснюються накопичення лінійно-будівельних матеріалів;

проводиться підготовка засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону до використання за призначенням під час виконання завдань відповідно до плану інженерного облаштування державного кордону.

Після отримання з Адміністрації Держприкордонслужби витягів із плану інженерного облаштування державного кордону на наступний плановий період відпрацьовуються:

у регіональному управлінні:

план інженерного облаштування державного кордону на ділянці регіонального управління на наступний плановий період;

наказ начальника регіонального управління Держприкордонслужби про організацію інженерного облаштування державного кордону на ділянці регіонального управління на наступний плановий період;

в органі охорони державного кордону:

план інженерного облаштування державного кордону на наступний плановий період;

наказ начальника органу Держприкордонслужби про організацію інженерного облаштування державного кордону на наступний плановий період;

календарний план виконання інженерних робіт.

Витяги з наказів про організацію інженерного облаштування державного кордону на ділянці органу Держприкордонслужби на наступний плановий період та планів інженерного облаштування державного кордону, планів-календарів виконання інженерних робіт не пізніше ніж за 10 діб до початку інженерного сезону надсилають підрозділам охорони державного кордону.

Інженерний сезон триває з 01 квітня по 15 листопада поточного року. За рішенням Адміністрації Держприкордонслужби, регіонального управління в органах охорони державного кордону може проводитися інженерний місячник.

4. План інженерного облаштування державного кордону (додаток 1) на наступний плановий період розробляється текстуально з додаванням лінійної схеми, розрахунків сил, засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону.

План підписують перший заступник начальника органу Держприкордонслужби - начальник штабу, заступник начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки, заступник начальника органу Держприкордонслужби з тилу, начальник інженерної служби.

Затверджує план начальник органу охорони державного кордону відповідним наказом. Витяги надсилають підрозділам охорони державного кордону.

У наказі про інженерне облаштування державного кордону на ділянці органу охорони державного кордону на наступний плановий період відображаються: основні завдання інженерного забезпечення, порядок їх виконання; райони, строки і способи їх виконання, сили, засоби інженерного озброєння та інженерні технічні засоби охорони кордону, порядок застосування інженерних підрозділів; організація взаємодії між підрозділами під час виконання завдань інженерного забезпечення; організація контролю та порядок донесень про перебіг виконання завдань.

5. Календарний план виконання робіт з інженерного облаштування державного кордону (додаток 2) розробляє інженерна служба з метою забезпечення планування інженерних робіт за періодами (етапами) та контролю за їх фактичним виконанням.

Календарний план підписує заступник начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки, затверджує начальник органу охорони державного кордону.

6. Перспективний план інженерного облаштування державного кордону (додаток 3) на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону розробляє інженерна служба з метою опрацювання прогнозованих показників інженерного облаштування державного кордону на наступні 5 років.

Перспективний план інженерного облаштування державного кордону визначає необхідний перелік робіт, їх обсяг і черговість виконання за роками. Насамперед планується інженерне облаштування державного кордону на напрямках зосередження основних зусиль.

2. Організація роботи інженерної служби

1. Планування інженерного забезпечення інженерною службою здійснюється у взаємодії з усіма заінтересованими структурними підрозділами управління органу охорони державного кордону.

До організаційних заходів належать заходи з планування інженерного облаштування державного кордону, підтримання сил, засобів інженерного озброєння, інженерних технічних засобів охорони кордону в готовності до застосування; заходи з підтримання інженерної інфраструктури в належному стані, організації та контролю за станом інженерного забезпечення, визначення функціональних обов'язків посадових осіб та контроль за їх виконанням.

2. Інженерне забезпечення організовується та здійснюється на підставі актів організаційно-розпорядчого характеру органу управління вищого рівня, начальника прикордонного загону (командира авіаційної частини, загону Морської охорони, навчального закладу, органу забезпечення) Держприкордонслужби.

Керівництво інженерним забезпеченням здійснюють начальник органу Держприкордонслужби через штаб, а також через своїх заступників (згідно з розподілом функціональних обов'язків), начальників відділів, відділень та служб управління прикордонного загону в межах їх повноважень.

3. Начальник органу Держприкордонслужби з питань організації інженерного забезпечення віддає розпорядження, керує плануванням, організовує проведення рекогносцировки місцевості, затверджує місця встановлення інженерних споруд та загороджень, визначає сили та засоби для виконання завдань інженерного забезпечення, здійснює постійний контроль за виконанням завдань інженерного забезпечення, станом інженерних споруд і загороджень, засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону та правильним їх використанням.

4. Перший заступник начальника органу Держприкордонслужби - начальник штабу бере участь в організації інженерного забезпечення і зобов'язаний знати можливості інженерних підрозділів щодо виконання завдань інженерного забезпечення, ступінь прикриття ділянки відповідальності сигналізаційними, радіолокаційними та іншими інженерними технічними засобами охорони кордону.

Очолює (або один з його заступників) рекогносцировку ділянки відповідальності з питань її інженерного облаштування, вносить пропозиції щодо інженерного облаштування ділянок державного кордону.

5. Заступник начальника органу Держприкордонслужби з тилу - начальник відділу тилового забезпечення організовує своєчасне і повне забезпечення потреб підрозділів органу Держприкордонслужби в матеріальних засобах номенклатури тилового забезпечення для виконання завдань з інженерного облаштування державного кордону.

6. Заступник начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки (начальник інженерно-технічного відділу):

організовує виконання заходів інженерного забезпечення охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу Держприкордонслужби. Повинен знати укомплектованість сил і засобів інженерного забезпечення та їх можливості, стан інженерних споруд, технічний стан засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, забезпеченість інженерним майном підрозділів органу Держприкордонслужби, порядок організації їх застосування (використання за призначенням), обслуговування, ремонту, зберігання, обліку і списання засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону;

забезпечує організацію інженерного забезпечення охорони державного кордону; здійснення безперервного управління силами та засобами інженерного забезпечення; підтримання засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону у справному стані та постійній готовності до застосування (використання за призначенням), організацію їх безпечної експлуатації, відновлення та зберігання;

забезпечує підрозділи прикордонного загону інженерним майном згідно з нормами і табелями належності, інженерну підготовку всього особового складу органу Держприкордонслужби, спеціальну підготовку особового складу інженерних підрозділів, пожежну безпеку на інженерних спорудах;

керує через начальника інженерної служби підрозділами інженерного забезпечення в будь-яких умовах обстановки, здійснює контроль за своєчасним виконанням завдань інженерного забезпечення;

організовує підготовку пропозицій з інженерного забезпечення охорони державного кордону на ділянці відповідальності та доповідає їх начальнику органу Держприкордонслужби;

організовує заходи щодо оформлення Держприкордонслужбою права постійного користування земельними ділянками на яких розміщено елементи прикордонної інженерної інфраструктури;

керує розробкою поточних, річних та перспективних планів інженерного облаштування державного кордону, планів експлуатації та виходу в ремонт засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, проектів наказів та розпоряджень з питань інженерного забезпечення та подає їх начальнику органу Держприкордонслужби на затвердження, а після затвердження доводить до виконавців;

погоджує роботу начальника інженерної служби з начальниками інших підрозділів управління органу Держприкордонслужби;

здійснює взаємодію в межах компетенції з питань інженерного забезпечення охорони державного кордону з відповідними підрозділами Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, правоохоронних органів, структурними підрозділами державних органів та органів місцевого самоврядування;

здійснює контроль за укомплектованістю інженерних підрозділів спеціалістами; вивчає моральні і ділові якості офіцерів, прапорщиків і молодших спеціалістів інженерної служби та вносить пропозиції начальнику органу Держприкордонслужби щодо призначення їх на посади;

контролює наявність, стан інженерних споруд та загороджень, дотримання правил експлуатації засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону в підрозділах органу Держприкордонслужби, організовує їх безпечну експлуатацію, обслуговування, ремонт;

здійснює контроль за отриманням та зберіганням інженерного майна, витратою їх за прямим призначенням;

організовує опрацювання табелів належності інженерного майна та подає їх на затвердження начальнику прикордонного загону, а після затвердження надсилає за підпорядкованістю до вищого органу управління;

контролює виконання наказів, розпоряджень і доручень начальника органу Держприкордонслужби, вищого органу управління з питань організації інженерного забезпечення;

запитує в установленому порядку від органів виконавчої влади на ділянці відповідальності прикордонного загону інформацію, документи і копії нормативно-правових актів, необхідних для виконання своїх повноважень;

у разі потреби отримує від посадових осіб органу Держприкордонслужби, підрозділів охорони державного кордону документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, потрібні для виконання службових обов'язків;

організовує та проводить планові та позапланові перевірки стану експлуатації, зберігання і ремонту засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, рівня підготовки персоналу інженерних спеціальностей у підрозділах охорони державного кордону та управління органу Держприкордонслужби;

вимагає проведення своєчасних перевірок і обстеження засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, припиняє їх експлуатацію в разі виявлення недоліків в утриманні, порушенні правил експлуатації, технічного обслуговування та ремонту, які можуть призвести до аварій, поломок або виведення їх з ладу, а також у разі невиконання вимог безпеки та охорони праці.

7. Начальник інженерної служби безпосередньо організовує виконання заходів інженерного забезпечення охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу Держприкордонслужби в різних умовах обстановки та підпорядковується заступнику начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки (начальнику інженерно-технічного відділу) і є прямим начальником усього особового складу інженерної служби.

Начальник інженерної служби органу Держприкордонслужби забезпечує:

своєчасне, повне і якісне виконання завдань інженерного забезпечення охорони державного кордону на ділянці відповідальності та плану інженерного облаштування державного кордону на визначений період;

організацію заходів інженерної розвідки та заходів з маскування;

наявність у підрозділах органу Держприкордонслужби засобів інженерного озброєння, інженерних технічних засобів охорони кордону та організацію їх технічно правильного використання, зберігання, утримання;

планування та здійснення заходів з інженерної підготовки особового складу органу Держприкордонслужби, спеціальної підготовки інженерних підрозділів та їх мобілізаційну готовність;

своєчасне складання заявок щодо потреби засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону та коштів для вчасного виконання завдань інженерного забезпечення;

наявність і укомплектованість сил і засобів інженерного забезпечення, їх можливості, стан інженерних споруд та загороджень, належний технічний стан засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, інженерного майна підрозділів органу Держприкордонслужби, вимоги щодо організації інженерного забезпечення, порядок підтримання готовності засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону до використання за призначенням, їх обліку та списання;

збирання, вивчення й узагальнення даних про інженерну обстановку, наявність і стан інженерних споруд та загороджень, інженерних технічних засобів охорони кордону, малих прикордонних катерів на ділянці відповідальності органу Держприкордонслужби, готує пропозиції з інженерного облаштування державного кордону та подає їх заступнику начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки (начальнику інженерно-технічного відділу), за його вказівкою розробляє проекти наказів та інших актів організаційно-розпорядчого характеру з цих питань;

організацію інженерної розвідки місцевості на ділянці відповідальності органу Держприкордонслужби з метою можливості будівництва нових інженерних споруд і загороджень.

Начальник інженерної служби органу Держприкордонслужби за посадою:

бере участь у роботі рекогносцировочних груп, розробленні документів з питань інженерного облаштування державного кордону на ділянці відповідальності органу Держприкордонслужби;

уживає заходів з маскування місць розташування прикордонних підрозділів та несення служби прикордонних нарядів, інженерних споруд, озброєння, військової техніки та інших об'єктів;

організовує розроблення технічної документації з будівництва, інженерного облаштування та ремонту інженерних споруд, їх модернізації та вдосконалення відповідно до затвердженого перспективного плану інженерного облаштування державного кордону;

готує звітні документи про виконання річного плану інженерного облаштування державного кордону з пропозиціями на наступний період, відомості про наявність та рух інженерного майна за звітний період, відомості про технічний стан та напрацювання засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, розробляє плани експлуатації і ремонту засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, організовує і контролює їх виконання;

опрацьовує проект табелю належності засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону органу Держприкордонслужби, картки обліку інженерних споруд та загороджень, металевих спостережних вишок;

уживає всіх необхідних заходів щодо утримання в установленій кількості непорушного запасу та резерву інженерного майна у готовності до використання, а також своєчасного його поповнення та поновлення;

готує відповідно до чинного законодавства документи на списання інженерних споруд, загороджень, засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, які відслужили встановлені строки експлуатації (служби) і стали непридатними до подальшого використання;

здійснює контроль за ходом і якістю виконання робіт з інженерного облаштування державного кордону, надає практичну допомогу в організації та виконанні плану інженерного облаштування державного кордону підрозділам охорони державного кордону;

аналізує та узагальнює підсумки виконання планів інженерного облаштування державного кордону, поширює позитивний досвід виконання завдань інженерного забезпечення, експлуатації і ремонту засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону серед підрозділів органу Держприкордонслужби;

бере участь у перевірці стану засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону;

уживає заходів із забезпечення безпечних умов праці та запобігання травматизму під час виконання робіт з інженерного облаштування державного кордону;

подає заступнику начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки (начальнику інженерно-технічного відділу) пропозиції щодо забезпечення засобами інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, робіт для виконання завдань інженерного забезпечення відповідно до вимог законодавства;

опрацьовує пропозиції щодо інженерного забезпечення участі органу Держприкордонслужби в спеціальних заходах;

бере участь в оформленні Держприкордонслужбою права постійного користування земельними ділянками на яких розміщено елементи прикордонної інженерної інфраструктури;

отримує від посадових осіб органу Держприкордонслужби документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання службових обов'язків;

доповідає заступнику начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки (начальнику інженерно-технічного відділу) про виявлення порушення під час використання, зберігання, утримання засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону.

8. Обов'язки посадових осіб з організації інженерного забезпечення охорони державного кордону України затверджує начальник органу Держприкордонслужби.

9. Начальник інженерної служби під час організації інженерного забезпечення повинен з'ясувати:

зміст і мету заходів, строки і порядок їх виконання;

напрями зосередження основних зусиль;

час готовності органу охорони державного кордону до виконання поставленого завдання;

заходи інженерного забезпечення та порядок їх виконання;

порядок взаємодії з іншими структурними підрозділами управління органу охорони державного кордону, інших органів Держприкордонслужби та військових формувань.

10. Під час оцінки обстановки начальник інженерної служби повинен з'ясувати:

склад і можливий характер дій правопорушників, характер і обсяг інженерних заходів, що здійснюються в прикордонних районах суміжної держави, їх вплив на виконання завдань органом охорони державного кордону;

склад, стан і положення інженерних та інших підрозділів органу охорони державного кордону і виконання ними завдань, їх можливості щодо виконання подальших завдань інженерного забезпечення; укомплектованість підрозділів органів охорони державного кордону засобами інженерного озброєння та інженерними технічними засобами охорони кордону, стан і наявність резерву засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону;

ступінь прикриття ділянки органу охорони державного кордону інженерними спорудами та загородженнями, інженерних технічних засобів охорони кордону, положення і характер дій підрозділів інженерного забезпечення сусідніх органів охорони державного кордону, умови взаємодії з ними;

місцевість на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону, її маскувальні та захисні властивості, прохідність, приховані підступи до державного кордону;

наявність і стан доріг та стежок, містків, переправ, перевалів, характер природних перешкод;

вплив місцевості на виконання інженерних завдань;

час на виконання завдань інженерного забезпечення; кліматичні, метеорологічні та інші умови.

11. Після з'ясування завдання відповідно до розпорядження щодо інженерного забезпечення та оцінки обстановки начальник інженерної служби повинен визначити:

основні завдання інженерного забезпечення, їх обсяг, необхідні сили, засоби і строки їх виконання;

напрямки зосередження основних зусиль;

завдання, що виконуватимуться інженерними силами та засобами, і завдання, що виконуватимуться іншими підрозділами.

У пропозиціях з інженерного забезпечення він визначає:

задум інженерного забезпечення (на забезпеченні оперативно-службових дій яких підрозділів і на яких напрямах зосереджуються основні зусилля, найважливіші завдання інженерного забезпечення);

строки, способи та черговість їх виконання, сили і засоби, що залучаються, склад і оснащення інженерних підрозділів, порядок розподілу засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, що надходять, за підрозділами, можливий маневр інженерними силами та засобами);

завдання підрозділам з інженерного забезпечення;

порядок взаємодії між інженерними та іншими підрозділами і забезпечення їх необхідними засобами інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону для виконання завдань інженерного забезпечення, організацію управління інженерними підрозділами.

Начальник інженерної служби повинен бути готовий доповісти стислі висновки щодо оцінки інженерної обстановки. За браком часу начальник інженерної служби може бути заслуханий тільки з найважливіших питань інженерного забезпечення.

12. Для проведення рекогносцирування в органах охорони державного кордону з питань інженерного облаштування державного кордону створюється рекогносцирувальна група під керівництвом першого заступника начальника органу Держприкордонслужби - начальника штабу.

Результати вибору траси ЛПІС і місць будівництва окремих споруд оформляються актом рекогносцирування, зразок якого наведено в додатку 4 до цієї Інструкції, у якому зазначаються:

склад рекогносцирувальної групи;

стисла характеристика природних умов району будівництва; методика й обсяги виконання робіт;

загальна характеристика обґрунтування оптимального напрямку траси ЛПІС (місця будівництва споруд);

особливості природних і штучних перешкод та ділянок, що перетинаються із трасою для облаштування ЛПІС;

характеристики будівельних майданчиків тощо.

До акта рекогносцирування додається карта або схема рекогносцирування, на яку наносяться всі результати рекогносцирування, у тому числі:

варіанти траси ЛПІС та її оптимальний варіант на основі порівняння; варіанти траси для облаштування ЛПІС, що плануються до будівництва інженерних споруд і загороджень;

під'їзні шляхи до району будівництва;

болота, річки, струмки, яри та інші важкопрохідні місця, що перетинаються із трасою, шляхи їх перетинання або обходу;

місця заготівлі місцевих будівельних матеріалів та їх запаси; передбачувані місця тимчасової дислокації інженерних підрозділів та інші дані.

Документи рекогносцирування підписує весь склад рекогносцирувальної групи. Затверджені начальником органу охорони державного кордону документи рекогносцирування стають підставою для перспективного і річного планування інженерного облаштування державного кордону та проведення інженерних робіт.

13. Після завершення інженерного сезону начальник інженерної служби узагальнює результати виконання заходів, визначених планом інженерного облаштування державного кордону, та доповідає заступнику начальника органу Держприкордонслужби з озброєння та техніки (начальнику інженерно-технічного відділу).

3. Організація інженерного забезпечення на ділянці підрозділу охорони державного кордону

1. Інженерне забезпечення охорони державного кордону на ділянці підрозділу охорони кордону складається з комплексу інженерних заходів та завдань.

Зміст, характер, обсяги і види завдань інженерного забезпечення доводяться начальникам підрозділів охорони державного кордону у формі витягів з наказів, розпоряджень і планів.

2. Начальник підрозділу охорони державного кордону:

відповідає за утримання у справному стані інженерних споруд, загороджень, засобів інженерного озброєння, інженерних технічних засобів охорони кордону на ділянці підрозділу;

особисто та через офіцерів підрозділу керує роботою з виконання завдань інженерного забезпечення на ділянці відповідальності;

своєчасно вживає заходів щодо усунення виявлених недоліків і несправностей інженерних технічних засобів охорони кордону;

здійснює контроль за виконанням поставлених інженерних завдань;

постійно вивчає місцевість і обстановку на ділянці відповідальності щодо інженерних питань;

організовує роботи з утримання інженерних споруд і загороджень;

особисто бере участь у роботі рекогносцирувальних груп, подає пропозиції начальнику органу охорони державного кордону щодо розвитку і вдосконалення інженерного облаштування державного кордону на ділянці підрозділу, після затвердження організовує їх виконання;

контролює стан утримання та правильність використання інженерних споруд і загороджень, інженерних технічних засобів охорони кордону.

Отримавши витяг із плану інженерного облаштування державного кордону на ділянці відповідальності, начальник підрозділу охорони державного кордону з'ясовує завдання підрозділу, їх характер, обсяг, порядок і строки виконання.

3. Завдання з інженерного облаштування державного кордону виконують прикордонні наряди спеціально призначені з цією метою.

Під час поставлення завдань на добу начальник підрозділу охорони державного кордону дає вказівки про підготовку особового складу, інструменту та матеріалів, необхідних для виконання інженерних робіт.

Для виконання завдань інженерного забезпечення начальник підрозділу охорони державного кордону (старший зміни прикордонних нарядів) перевіряє готовність особового складу та зазначає:

склад та оснащення груп;

завдання і порядок їх виконання;

маршрути, порядок переміщення до місць виконання інженерних робіт;

заходи безпеки під час руху та проведення робіт;

тривалість виконання робіт і строк повернення;

порядок зв'язку.

Прибувши до підрозділу охорони державного кордону після виконання інженерних робіт, старший інженерної групи доповідає про виконані інженерні роботи.

4. З метою виконання інженерних завдань, що потребують спеціальної підготовки, підрозділ охорони державного кордону може бути посилений інженерною групою з управління органу охорони державного кордону. Чисельність і склад таких груп визначає начальник інженерної служби.

Роботи на ділянці відповідальності підрозділу охорони державного кордону виконуються згідно з нарядом-наказом на виконання інженерних робіт (додаток 5).

Прибувши до підрозділу охорони державного кордону, старший групи доповідає начальнику підрозділу охорони державного кордону про мету прибуття, оснащення групи та перелік інженерних робіт, запланованих для проведення.

Начальник підрозділу охорони державного кордону здійснює контроль за виконанням інженерних робіт та організовує всебічне забезпечення інженерної групи.

Після завершення робіт начальник підрозділу охорони державного кордону приймає виконані інженерні роботи та разом зі старшим інженерної групи робить відмітки в наряді-наказі про його виконання та погоджує акт виконаних робіт (додаток 6).

5. Контроль за виконанням інженерних робіт начальник інженерної служби здійснює:

дистанційно, шляхом заслуховування старшого інженерної групи та посадових осіб підрозділу охорони державного кордону;

безпосередньо під час виїзду на ділянку відповідальності підрозділу охорони державного кордону.

Начальник інженерної служби після прибуття інженерної групи з підрозділу охорони державного кордону після виконання інженерних робіт відповідно до наряду-наказу:

заслуховує старшого інженерної групи про виконані інженерні роботи;

аналізує виконання інженерних робіт та враховує їх результати в подальшому плануванні інженерного облаштування державного кордону;

перевіряє стан засобів інженерного озброєння та інженерних технічних засобів охорони кордону, що використовувалися інженерною групою, та визначає завдання з їх обслуговування (ремонту);

доповідає заступнику начальника органу охорони державного кордону з озброєння та техніки (начальнику інженерно-технічного відділу) про результати проведення інженерних робіт.

IV. Виконання завдань інженерного забезпечення

1. Інженерна розвідка

1. Заходи інженерної розвідки здійснюються на всіх етапах організації службової діяльності органу охорони державного кордону. Інженерна розвідка проводиться з метою отримання необхідних відомостей для організації інженерного забезпечення охорони державного кордону.

2. Під час інженерної розвідки встановлюються:

на території суміжної держави - проведення інженерних заходів, спрямованих на підготовку можливого порушення державного кордону; характер і ступінь інженерного облаштування місцевості в прикордонній смузі; стан доріг, мостів, місця розташування і типи інженерних споруд та загороджень; інженерні технічні засоби охорони кордону, що використовуються прикордонними підрозділами суміжної сторони;

на своїй території - характер місцевості на ділянці відповідальності підрозділу охорони державного кордону та її вплив на виконання завдань інженерного забезпечення, захисні та маскувальні її властивості; стан мережі доріг, мостів та переправ, їх вантажопідйомність; прохідність місцевості поза дорогами в різні пори року; характер водних перешкод та інших перепон, умови їх подолання; категорія ґрунтів, можливості використання підручних засобів для виконання завдань інженерного забезпечення.

3. Інженерну розвідку здійснюють усі прикордонні наряди під час несення служби, фахівці інженерних підрозділів, інші підрозділи та органи Держприкордонслужби.

2. Порядок установлення та утримання інженерних споруд

1. В інтересах охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону створюється прикордонна інженерна інфраструктура, яка забезпечує:

позначення на місцевості проходження державного кордону;

ускладнення дій порушників державного кордону;

своєчасне і надійне виявлення правопорушників або ознак порушення державного кордону;

визначення напрямку і часу подолання ЛПІС;

створення сприятливих умов для ефективного застосування сил і засобів органу охорони державного кордону під час охорони державного кордону.

Основна частина інженерних споруд та загороджень споруджується на ЛПІС. Варіанти лінії прикордонних інженерних споруджень наведено у додатку 7 до цієї Інструкції. У разі потреби окремі інженерні споруди можуть облаштовуватися за її межами. ЛПІС включає інженерні загородження, споруди для візуального спостереження, контрольно-слідову смугу, шляхи руху прикордонних нарядів (дорогу, стежку тощо). Залежно від умов місцевості та обстановки на державному кордоні на ЛПІС можуть облаштовуватися інші елементи прикордонної інженерної інфраструктури.

2. Державний кордон на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок установлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.

Порядок утримання прикордонної просіки (смуга очищення), на якій установлюються прикордонні знаки, визначається договорами із суміжними державами.

3. Інформаційно-попереджувальні таблички "УВАГА! Державний кордон України. Прохід заборонено", зразок яких наведено у додатку 8 до цієї Інструкції, призначені для запобігання випадкам незаконного перетинання державного кордону громадянами України, іноземцями та особами без громадянства під час їх пересування в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району з написами українською мовою та мовою суміжної держави, що встановлюються на ділянках, де не завершено демаркацію державного кордону.

На недемаркованих ділянках державного кордону інформаційно-попереджувальні таблички встановлюються в межах прикордонної смуги на відстані 30 - 50 м від делімітаційної лінії, визначеної міжнародними договорами, відповідно до особливостей облаштування ЛПІС. Інформаційно-попереджувальні таблички встановлюються одна від одної на відстані в межах видимості неозброєним оком та обов'язково в місцях, де державний кордон перетинають дороги, на берегах озер, річок, каналів, у точках повороту державного кордону на сухопутних ділянках та поблизу пунктів пропуску через державний кордон, що розташовані поблизу державного кордону на 30 - 50 м від лівої та правої меж їх території.

4. Контрольно-слідова смуга (додаток 9) - спеціально підготовлена смуга місцевості, поверхня якої в її природному стані або після спеціальної обробки забезпечує фіксацію і збереження слідів людини, тварини або інших об'єктів. Вона є одним з елементів ЛПІС та може бути природною або штучною.

Як природна контрольно-слідова смуга використовуються сніговий покрив, піщані береги морів, річок, озер, однорідний і густий трав'яний, торф'яний, моховий покрив, нерухомі піски.

Штучна контрольно-слідова смуга (зорана або насипана) обладнується у вигляді смуги місцевості, верхній шар якої розпушено.

Контрольно-слідова смуга має бути безперервною, мати достатню ширину, яка виключала б можливість її подолання без залишення слідів або інших ознак перебування на ній, забезпечувати можливість застосування засобів механізації під час обробки й утримання по всій трасі проходження.

За своїм призначенням контрольно-слідові смуги можуть бути основні та допоміжні. Основна контрольно-слідова смуга має ширину не менше ніж 5 м та облаштовується на ЛПІС. Інші контрольно-слідові смуги - допоміжні, завширшки до 2 м, які за потреби можуть облаштовуватися з тильного боку загородження.

Розроблення штучної контрольно-слідової смуги становить розчищення траси, її орання та розпушування.

Утримання контрольно-слідової смуги в робочому стані досягається правильною їх обробкою і суворим дотриманням слідового режиму.

Утримання включає:

очищення поверхні смуги від каміння, коренів, інших сторонніх предметів, які можуть бути використані правопорушниками для її подолання без залишення слідів;

періодичне орання, боронування;

усунення рослинності;

підсипання ґрунту (за потреби).

5. Для забезпечення пересування прикордонних нарядів, висунення, розгортання, маневру сил і засобів підрозділів охорони державного кордону облаштовуються прикордонні дороги і стежки.

Прикордонні дороги за напрямками розподіляються на:

рокадні - прокладені паралельно ЛПІС і призначені для пересування прикордонних нарядів, забезпечення їх маневру, а також висунення і розгортання резервів підрозділів охорони державного кордону;

фронтальні - від підрозділу охорони державного кордону до рокадних доріг та державного кордону;

під'їзні шляхи - від підрозділу охорони державного кордону до об'єктів та інженерних споруд, які розташовані за межами ЛПІС.

Для пересування піших прикордонних нарядів на ділянці підрозділу охорони державного кордону прокладаються прикордонні стежки, які можуть облаштовуватися поблизу від лінії державного кордону (для перевірки прикордонних знаків та прикордонних просік) та ЛПІС.

З метою забезпечення безпеки руху на небезпечних ділянках прикордонних доріг та стежок установлюються інформаційно-попереджувальні таблички "УВАГА! Небезпечна ділянка місцевості" (додаток 10).

Для захисту земляного полотна, дорожнього покриття і контрольно-слідової смуги від розмиття влаштовуються водовідвідні споруди - кювети, водоперепустки, нагірні та водовідвідні канави, випарні басейни, різноманітні дренажні пристрої.

Через водні перешкоди, ущелини та інші перешкоди будують пішохідні містки та кладки. Для подолання крутих підйомів і спусків на стежках влаштовуються сходинки та інші пристосування.

Для забезпечення несення служби прикордонними нарядами "Контрольний пост" на автомобільних дорогах прикордонний наряд забезпечується комплектом контрольного поста (додаток 11), що складається з переносного шлагбаума, комплекту дорожніх знаків, пристроїв примусового зупинення автотранспорту та дисків із червоними світловідбивачами.

6. Для подолання водних та інших перешкод на шляхах руху, маневру і підвозу облаштовуються мости або інші переправи.

7. Для зльоту та посадки вертольотів на ділянках відповідальності органів охорони державного кордону обладнується злітно-посадковий майданчик для вертольотів (додаток 12).

На кожен злітно-посадковий майданчик для вертольотів (далі - ЗПМВ) оформлюється паспорт злітно-посадкового майданчика для вертольотів за зразком, наведеним у додатку 13 до цієї Інструкції.

ЗПМВ має постійно підтримуватися в готовності до приймання вертольотів. Узимку майданчик прибирається від снігу.

Утримання посадкового майданчика для вертольотів полягає в систематичній перевірці його стану, проведенні поточного ремонту твердого покриття і вітропокажчика, фарбуванні кутників, підтриманні в належному стані під'їзних шляхів.

Начальник підрозділу охорони державного кордону, на ділянці якого знаходиться ЗПМВ, відповідальний за утримання та готовність ЗПМВ.

8. Споруди для візуального спостереження - спеціально обладнаний пост спостереження, з якого ведеться спостереження за певними об'єктами, районами та місцевістю на території України і суміжної держави. На ділянці відповідальності підрозділів охорони державного кордону створюється система постів спостереження.

За своїм призначенням пости спостереження поділяються на приховані та відкриті.

Основу системи спостереження становлять відкриті пости спостереження, для облаштування яких використовуються металеві спостережні вишки (далі - МСВ) промислового виготовлення заввишки 17 м.

Параметри металевої спостережної вишки та заходи безпеки під час несення служби на ній наведено у додатку 14 до цієї Інструкції.

На кожну МСВ оформлюється паспорт металевої спостережної вишки (додаток 15). По периметру спостережної вишки встановлюється огороджувальний паркан заввишки 50 - 100 см. Усі МСВ на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону нумеруються послідовно, починаючи з правого флангу.

Приховані пости спостереження (додаток 16) призначаються для ведення прихованого спостереження за прилеглою місцевістю і становлять обладнані замасковані споруди, основу яких складають заглиблені в землю приховані пости спостереження. Підходи до них ретельно маскуються.

Крім того, приховані пости спостереження можуть улаштовуватися на деревах та в інших місцях, зручних для прихованого розміщення прикордонного наряду.

9. На річкових та озерних ділянках, де підрозділи охорони державного кордону оснащено малими прикордонними катерами, для їх постійного і тимчасового базування обладнують причали для малих плавзасобів (додаток 17).

Причал для малих плавзасобів обладнують спеціальними відбійними і швартовими пристроями. Відбійні пристрої призначено для запобігання пошкодженню причальних споруд. Як відбійні пристрої використовують старі автомобільні шини, спеціальні кранці з трубчастої гуми тощо.

Відстань між відбійними пристроями вздовж причальної лінії має забезпечити недопущення зіткнення судна з причальною стінкою.

Швартові пристрої призначено для швартування малих прикордонних катерів на час їх стоянки біля причалів. На березі поблизу причалу встановлюється інформаційно-попереджувальна табличка "Причал для малих плавзасобів". По периметру причал обладнують поручнями.

Перед початком навігації причали обслуговуються та перевіряється їх справність.

Обладнуючи причал, слід ураховувати зміни рівня води у водоймах та льодостав узимку.

Причал для малих плавзасобів постійно утримується в готовності до прийому плавзасобів.

10. Для забезпечення несення служби прикордонними нарядами на річкових ділянках державного кордону та інших водоймах може обладнуватися плавучий модуль (додаток 18). Плавучий модуль складається з річкової ланки понтонно-мостового парку, на якій установлено службовий модуль.

Плавучий модуль обладнують прожекторами заливного світла, джерелом автономного електроживлення, місцем зберігання зброї та спеціальних засобів, засобами пожежної безпеки, аварійно-рятувальним майном (рятувальні жилети) та іншими засобами забезпечення життєдіяльності.

11. Для забезпечення ефективного використання в охороні державного кордону радіолокаційно-прожекторного озброєння та оптико-електронних засобів спостереження облаштовуються позиції для інженерних технічних засобів охорони кордону та пости технічного спостереження.

Позиція для інженерних технічних засобів охорони кордону (додаток 19) повинна мати майданчик для їх розміщення, зручні під'їзні шляхи та забезпечувати найбільш повне використання їх можливостей.

Пости технічного спостереження використовуються для ведення технічного спостереження в умовах обмеженої видимості та вночі, а також облаштовуються для забезпечення висвітлення надводної обстановки.

3. Порядок установлення та утримання інженерних загороджень

1. Для забезпечення охорони державного кордону органи охорони державного кордону застосовують невибухові інженерні загородження. Основна їх кількість облаштовується на ЛПІС.

2. Невибухові інженерні загородження поділяються на протитранспортні та протипіхотні.

До протитранспортних загороджень (додаток 20) належать протитранспортні рови, надовби, їжаки, завали тощо. Протитранспортні рови можуть мати розміри 4 х 2 м та 2 х 2 м залежно від умов місцевості та обстановки на державному кордоні.

До протипіхотних загороджень належать дротяні загородження різних типів (додаток 21). Вони поділяються на стаціонарні та переносні.

До стаціонарних дротяних загороджень належать:

загородження з колючого дроту або ріжучої стрічки "Єгоза" на стійках заввишки не менше ніж 2 м;

спіральне загородження з ріжучої стрічки "Єгоза" на стійках заввишки не менше ніж 2 м;

панельне, сітчасте загородження заввишки не менше ніж 2 м;

дротяні сітки на низьких кілках ("спотикачі").

Основу стаціонарних дротяних загороджень складають спіральні загородження з ріжучої стрічки "Єгоза" на стійках заввишки не менше ніж 2 м.

Усі стаціонарні загородження на стійках зверху посилюються спіральною ріжучою стрічкою "Єгоза" діаметром 45 - 60 мм.

До переносних дротяних загороджень належать:

дротяні їжаки;

дротяні рогатки;

пакети малопомітних перешкод.

4. Фортифікаційне облаштування

1. З метою забезпечення найбільш ефективного застосування зброї, бойової техніки та надійного захисту особового складу від усіх засобів ураження місця несення служби та дислокації прикордонних підрозділів облаштовуються фортифікаційними спорудами (окопи, траншеї, ходи сполучення, споруди для спостереження та ведення вогню, укриття для особового складу, техніки тощо).

2. Для ведення вогню, спостереження і захисту від засобів ураження облаштовуються окопи (додаток 22).

3. Траншея (додаток 23) призначена для ведення вогню, спостереження, прихованого розташування підрозділу та маневру. Траншея обладнується бійницями, гніздами для стрільців, майданчиками для кулеметів і гніздами для інших вогневих засобів, а також укриттями для особового складу.

4. Для прихованого сполучення між окремими окопами (траншеями) облаштовуються ходи сполучення (додаток 24). Їх пристосовують до оборони, облаштовуючи в них бійниці, гнізда і майданчики для стрільби з автоматів, кулеметів та інших вогневих засобів.

5. Окопи для техніки (додаток 25) облаштовуються з метою поліпшення умов застосування озброєння та підвищення захищеності екіпажів і техніки від засобів ураження.

6. Для укриття особового складу облаштовуються перекриті щілини, бліндажі (додаток 26), що забезпечують захист особового складу від засобів ураження, укриття від холоду та негоди, необхідні умови для відпочинку.

7. Для захисту автомобільної техніки облаштовуються укриття для техніки котлованного типу (додаток 27) на одну або дві машини.

8. В умовах безпосереднього зіткнення з противником або відсутності достатнього часу на проведення всіх заходів із фортифікаційного облаштування місць несення служби та дислокації прикордонних підрозділів облаштовуються:

у першу чергу - одиночні окопи, які надалі з'єднуються траншеями, окопи для техніки та інших вогневих засобів;

у другу чергу - запасні окопи для техніки та інших вогневих засобів;

у третю чергу - укриття для особового складу.

Порядок та обсяги фортифікаційного облаштування в зазначених умовах визначає командир (начальник) підрозділу.

9. У разі загострення обстановки, наявності достатнього часу для фортифікаційного облаштування місць несення служби та дислокації прикордонних підрозділів на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону проводиться рекогносцирування, під час якого визначається порядок та обсяг фортифікаційного облаштування з максимальним застосуванням інженерної техніки.

10. Фортифікаційне облаштування опорного пункту (розміри, кількість та типи споруд, їх розташування тощо) залежить від штатної чисельності та озброєння підрозділу охорони державного кордону.

11. За потреби будівлі та споруди органів охорони державного кордону облаштовуються для ведення вогню та захисту особового складу, а саме здійснюються:

підготовка віконних і дверних прорізів для використання як вогневих позицій;

підготовка підвалів для використання як сховищ;

посилення дерев'яних будівель бетонними або металевими щитами, мішками з піском;

обладнання (за можливості) приміщень прихованими виходами;

захист вікон приміщень із зовнішнього боку протигранатною сіткою;

улаштування кам'яних, цегельних і залізобетонних парканів, бійниць;

інші заходи з метою підвищення ефективності застосування озброєння та захисту особового складу.

12. До виконання завдань фортифікаційного облаштування залучається весь особовий склад підрозділу охорони державного кордону.

5. Інженерне маскування

1. Інженерні заходи з маскування здійснюються з метою приховування від правопорушників побудови охорони державного кордону та введення їх в оману щодо дійсного складу, розташування, стану, можливостей, намірів та характеру дій підрозділів охорони державного кордону. Такі заходи сприяють досягненню раптовості дій підрозділів (прикордонних нарядів), зберіганню їх боєздатності та підвищенню живучості.

Інженерні заходи з маскування становлять:

маскувальне фарбування техніки та об'єктів;

застосування табельних маскувальних засобів;

улаштування несправжніх споруд та загороджень.

2. Маскувальне фарбування застосовують з метою зменшення помітності техніки і споруд або викривлення їх зовнішнього вигляду, надання їм кольору і малюнка навколишньої місцевості.

Основними видами маскувального фарбування є захисне та деформувальне.

Захисне фарбування - однокольорове фарбування, найбільш близьке за кольором до переважного фону місцевості. Застосовується для фарбування техніки та озброєння, а також інженерних споруд, розташованих на подібній до кольору фону місцевості.

Деформувальне фарбування (додаток 28) - багатоколірне забарвлення плямами різних форм і розмірів, що подібні до кольору основних плям фону місцевості. Складається з основного кольору та одного - двох контрастних щодо нього додаткових кольорів.

Для літнього, весняного та осіннього деформувального фарбування застосовується триколірне забарвлення - основний колір займає площу близько 50 % поверхні об'єкта, а два інших - по 25 %.

Зимове двоколірне забарвлення складається з плям білого і темного (коричневого, сірого або зеленого) кольорів. Площа забарвлення білого кольору становить до 75 % поверхні об'єкта.

Розміри плям мають бути не менше ніж 0,5 м та не перевищувати 2 м. Плями розташовують несиметрично, щоб їх осі складали кути 30 - 60°. Якщо пляма на об'єкті, який фарбують, переходить з однієї поверхні на іншу, її вісь не має збігатися з кутами, що виступають.

3. До табельних маскувальних засобів належать засоби індивідуального маскування особового складу (маскувальний одяг) та маскувальні комплекти для приховування озброєння, техніки та споруд від оптичних засобів розвідки.

Маскувальні комплекти (додаток 29) складаються з маскувального покриття і пристосувань для його встановлення та транспортування. Маскувальне покриття має розмір 12 х 18 м, збирається із 12 стандартних елементів розміром 3 х 6 м, які з'єднані між собою шнурівкою.

V. Інженерні технічні засоби охорони кордону

1. Застосування інженерних технічних засобів охорони кордону

1. Інженерні технічні засоби охорони кордону призначені для забезпечення дистанційного контролю за ділянками, що охороняються, передавання підрозділом охорони державного кордону, прикордонним нарядам сигналів про факт і місце спрацювання, виявлення та класифікації надводних і наземних цілей.

2. Висока ефективність застосування інженерних технічних засобів охорони кордону досягається:

тактично грамотним підбором потрібного виду інженерних технічних засобів охорони кордону для прикриття ділянки кордону (об'єкта);

правильним вибором місця (рубежу, позиції) установки інженерних технічних засобів охорони кордону з урахуванням їх тактико-технічних можливостей та умов місцевості;

умілим використанням усіх технічних можливостей інженерних технічних засобів охорони кордону;

використанням інженерних технічних засобів охорони кордону в комплексі з інженерними спорудами і загородженнями;

організацією експлуатації інженерних технічних засобів охорони кордону з неухильним дотриманням вимог керівних документів та експлуатаційної документації, своєчасним і якісним проведенням регламентних робіт;

виконанням під час експлуатації інженерних технічних засобів охорони кордону правил маскування і протидії технічним засобам розвідки;

наявністю необхідного резерву апаратури, своєчасним і повним забезпеченням підрозділів запасними частинами, ремонтними комплектами, приладами, обладнанням та експлуатаційними матеріалами для регламентних і ремонтних робіт.

2. Сигналізаційне озброєння

1. За технічним призначенням засоби сигналізаційного озброєння поділяються на сигналізаційні засоби охорони протяжних ділянок, сигналізаційні засоби охорони локальних ділянок та сигналізаційні засоби охорони режимних об'єктів.

До сигналізаційних засобів охорони протяжних ділянок належать сигналізаційні комплекси та системи, призначені для сигналізаційного прикриття ділянок відповідальності підрозділів охорони державного кордону.

До сигналізаційних засобів охорони локальних ділянок належать різні сигналізаційні комплекси (системи) та прилади, призначені для прикриття окремих напрямків.

До сигналізаційних засобів охорони режимних об'єктів належать різні охоронні прилади та системи. Сигналізаційні засоби охорони призначені для сигналізаційного прикриття режимних об'єктів та окремих службових приміщень підрозділу охорони державного кордону.

2. Експлуатація засобів сигналізаційного озброєння здійснюється згідно з вимогами актів організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби (начальника органу охорони державного кордону), планів та інструкцій з експлуатації засобів сигналізаційного озброєння.

3. Радіолокаційно-прожекторне озброєння

1. Радіолокаційне озброєння має у своєму складі стаціонарні, пересувні та переносні радіолокаційні станції, засоби їх обслуговування, ремонту, а також електричні джерела живлення до них.

Стаціонарні радіолокаційні станції є елементом системи технічного спостереження на морських ділянках.

Пересувні та переносні радіолокаційні станції є основними засобами контролю на сухопутній ділянці державного кордону.

2. Прожекторне озброєння складається зі стаціонарних і пересувних прожекторних установок далекої дії, пересувних прожекторних станцій близької дії.

Стаціонарні та пересувні прожекторні установки далекої дії використовуються на морських ділянках кордону для контролю за надводною обстановкою і розпізнавання надводних цілей як самостійно, так і разом зі стаціонарними і пересувними радіолокаційними станціями та приладами спостереження.

Прожекторні станції близької дії (автомобільні прожекторні станції) використовуються на сухопутних річкових та озерних ділянках кордону в комплексі з пересувними (переносними) радіолокаційними станціями, а також приладами спостереження. Вони можуть використовуватися також для прикриття напрямів ймовірного руху порушників кордону (стиків зон виявлення стаціонарних постів технічного спостереження), які не забезпечені стаціонарними прожекторними установками, та освітлення надводних цілей на морських ділянках кордону (акваторії портів, рейдів, причалів, місць стоянок суден).

VI. Особливості інженерного забезпечення охорони державного кордону

1. Особливості інженерного забезпечення охорони державного кордону в різні пори року

1. У зимовий період виконуються такі завдання:

очищення прикордонних просік;

заготівля матеріалів, їх доставка до місць виконання робіт;

підготовка засобів інженерного озброєння до інженерного сезону;

утримання у справному стані інженерних технічних засобів охорони кордону та інженерних споруд (очищення ЗПМВ від снігу, утримання доріг тощо).

2. Протягом весняно-літнього періоду виконуються такі завдання:

відновлення прикордонної інженерної інфраструктури після зимового періоду;

планове нарощення наявної прикордонної інженерної інфраструктури.

3. В осінній період:

завершується виконання завдань інженерного сезону;

здійснюється підготовка засобів інженерного озброєння, інженерних технічних засобів охорони кордону та прикордонної інженерної інфраструктури до зимового періоду (обслуговування засобів інженерного озброєння, інженерних технічних засобів охорони кордону, утеплення інженерних та фортифікаційних споруд тощо).

2. Особливості інженерного забезпечення охорони державного кордону на річках, озерах

1. Під час організації інженерного забезпечення охорони державного кордону на річках, озерах слід ураховувати їх режим і порядок використання, наявність і стан бродів, проток, приток, місць припливу та відливу, островів, гідротехнічних споруд, мостів та переправ, заселеність берегів, а також характер прибережної місцевості.

Найбільша щільність інженерних споруд і загороджень по берегах судноплавних рік, озер створюється на ділянках, зручних для підходу плавзасобів порушників, а також на підходах до населених пунктів, причалів та районів риболовлі.

Якщо рівень води в річці (озері) може змінюватися, проводяться заходи щодо захисту інженерних споруд і загороджень від затоплення і руйнування.

2. У місцях, де контрольно-слідові смуги перериваються водною поверхнею, їх додатково обладнують на обох берегах по обидва боки на відстань не менше ніж 100 м відповідно до умов місцевості за зразком, наведеним у додатку 30 до цієї Інструкції.

3. Річки, що перетинають кордон, та гирла приток прикордонних річок за потреби можуть прикриватися боновими загородженнями (додаток 31) та іншими загородженнями.

Водоперепускні ґрати за потреби очищають від сміття та інших предметів.

Бонові загородження влаштовуються з бочок або колод, зв'язаних між собою тросами, що утримуються на берегах анкерами.

3. Особливості інженерного забезпечення охорони державного кордону в різних природно-кліматичних умовах

1. Особливістю інженерного забезпечення охорони державного кордону в лісисто-болотистій місцевості є:

облаштування на болотистих ділянках гатей для доріг та контрольно-слідових смуг;

облаштування та позначення шляхів руху прикордонних нарядів, пішохідних кладок та осушувальних канав.

Найбільша щільність інженерних споруд і загороджень у лісисто-болотистій місцевості створюється на ділянках, де до державного кордону виходять дороги, просіки, стежки, річки та струмки, а також на напрямах, де поблизу державного кордону розташовані населені пункти, райони лісозаготівель та інші об'єкти, що можуть бути використані правопорушниками як орієнтири.

Приховані пости спостереження та фортифікаційні споруди будуються, як правило, напівзаглибленого або насипного типів з урахуванням вимог гідроізоляції.

Усі фронтальні стежки, що пролягають через болота до кордону і не використовуються прикордонними нарядами, прикриваються загородженнями і інженерними технічними засобами охорони кордону.

2. Особливістю інженерного забезпечення охорони державного кордону в гірській місцевості є:

позначення небезпечних ділянок на маршрутах руху прикордонних нарядів (сходження лавин, каменепади, зсуви тощо) та облаштування обходів;

облаштування прихованих постів спостереження на головних висотах у декілька ярусів;

облаштування підвісних мостів;

створення запасів піску або щебеню на крутих підйомах, спусках і поворотах.

Щільність інженерних споруд і загороджень збільшується на ділянках, де за умовами місцевості є зручні шляхи руху до державного кордону та в тил.

 

Начальник Управління взаємодії
з Державною прикордонною службою
Міністерства внутрішніх справ України

С. Рябий



Обновлен 21 июн 2019. Создан 05 дек 2013



 
«Автошкола Константа ГС» на Яндекс.Картах
Пользовательского поиска
AVTOINDEX.COM Автомагазин Автогарант
Просмотреть Автошкола Константа-ГС на карте большего размера

автоматический обменный пункт производит обмен Webmoney и E-Gold


Пожалуйста выберите электронные деньги для обмена:

Отдаете:
Получаете:

www.superchange.ru

Всеукраїнський сайт безкоштовної реклами белый каталог сайтов Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев
ERA.COM.UA
интернет портал
Размещено на Start.Crimea.UA Украинский портАл МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов AVTOINDEX.COM Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев - Каталог компаний, фирм и веб-сайтов Украины, Киев. Добавить сайт в каталог Автошколы, Автомобили, Киев. Каталог сайтов femina.com.ua Украинский портАл Автошкола Спойлер Сайты недвижимости. Каталог недвижимости Бест Риэлти. Добавить сайт, ссылку, ресурс, URL. Обмен ссылками Аренда квартиры в Киеве Агентство недвижимости в Киеве Kiev apartments for rent Снять квартиру в Киеве. Сдам квартиру в Киеве. Долгосрочная аренда квартир Киев. Договор аренды, типовой образец. Квартиры в Киеве посуточно Гостиницы Киева белый каталог сайтов - рейтинг Каталог лучших сайтов, добавить свой сайт. только интересные сайты! > Украинский каталог сайтов Каталог сайтов OpenLinks.RU Украина онлайнСамый большой каталог сайтовАвтошкола Спойлер в Киеве ДДО Украины Каталог сайтов на http://www.globalmarket.com.ua/
Каталог сайтов GOOGLEРабота и бизнес в Интернете с компанией ФИНАНСОВАЯ ЛИНИЯAutoMotoTruck - легковые авто, грузовые, специальные средства передвижения, а также авиа, водная и железнодорожная техника AVTOINDEX.COMКаталог компаний и предприятий УкраиныКаталог компаний Украины КОНСТАНТА-ГС, АВТОШКОЛА, ООО